— Одне слово, ніхто, крім вас трьох, не може впоратися із завданням? — спитав Стормер.
— З цим завданням може впоратися і кожен з вас, якщо тільки оволодіє потрібними знаннями, — відповів Цандер.
— І в-ви їх дасте нам? — спитав Маршаль.
— Я зроблю все можливе, щоб передати їх вам. Решта залежить од вас.
— Отже, за таблицю множення?
— За логарифми, без яких не ступити й кроку, за аналітичну геометрію, за диференціальне та інтегральне числення.
— І за практичний досвід, звичайно? — спитав Стормер.
Йому хотілося якнайшвидше взяти бика за роги.
— Ну, звичайно, потім, — відповів Цандер.
XI. “ТРРР — І ГОТОВО…”
Цандер почав навчати пасажирів. Він був не з тих, хто оберігав монополію своїх знань, і охоче ділився ними з усіма, коли мав вільний час. Але саме ця сумлінність не подобалася пасажирам, особливо Пінчу. йому здавалося, що Цандер надто багато приділяє уваги теорії на шкоду практиці. Пінчу скоріше кортіло добратися до “кнопок і важелів”. Він цілими годинами просиджував у капітанській рубці, стежачи за рухами Цандера.
Такою упертістю Пінч хотів добитися свого: він зрозумів усю вигоду бути “незамінним фахівцем”. Якщо він досконало оволодіє технікою і знаннями з астронавігації і зможе замінити не лише Вінклера і Фінгера, але й самого Цандера, — тоді багато що зміниться! Адже, зрештою, і Цандер може стати… жертвою нещасного випадку. Пінч стане капітаном. Пінч покаже себе. Він, капітан, прихилить до себе серце Амелі. Він розбагатіє. Треба тільки швидше навчитися всій цій премудрості.
Ось, наприклад, акселерометр. Прилад для визначення прискорення при польоті корабля. Простий циліндрик, у ньому важок на пружині, перо, що викреслює криву. Ракета “смикне”, важок відхилиться, пружина розтягнеться, перо накреслить криву. Не так уже й хитро! Пінч навчився розбиратися в цих кривих. Важче користуватися записами акселерометра для визначення напряму руху. Всі ці координатні системи, апарати, диференціальні обчислення, небесні координати, екліптики, знаки зодіаку, паралакси, виміри широт, ортогональні проекції, перигелії, афелії, швидкості… В численних кресленнях страшенно важко розібратися. Та й чи потрібно? Хіба сама тільки практика не давала можливості мореплавцям давніх часів робити далекі подорожі?..
От, наприклад, цей важіль. Він приводить у дію бічні дюзи. Ні, не бічні, а задні. Хоча ні… Ракета зараз описує кола. Так. Якщо трохи повернути цей важіль ліворуч, то задня дюза “наддасть ходу” ракеті. “Ковчег” почне обертатися трохи швидше. Зовсім небагато. Пасажири, мабуть, і не відчують цього. Цандера нема в рубці. Чому б не спробувати? Зрештою, керувати ракетою не складніше, ніж керувати автомобілем. Важіль туди, важіль сюди. Тррр — і готово. Е, треба спробувати! Пінч смикнув важіль.
Сталося “тррр”, якого Пінч найменше міг сподіватися.
Він помилково дав, що називається, “контрпари”. Раптом Пінча вдарило об стіну рубки, причому інструменти полетіли вслід за ним у протилежний бік; у ракеті запанував стан невагомості.
Пінч — точніше його безпомічне тіло — почав літати, відштовхуючись од стін і предметів безладними рухами, і, нарешті, зупинився в самому центрі приміщення, перш ніж встиг ухопитися за настінний ремінець. На його нещастя, при ньому не було ні віял, ні обертального диска. Пінч безпорадно борсався в повітрі.
Вслід за злощасним “тррр” усередині ракети пролунав вибух і почулося незвичайне шипіння, що переходило в свист. Пінч відчув, як в закриту наглухо рубку проникає крижаний холод…
Невже він викликав катастрофу?.. Цей вибух, шипіння, свист міг спричинити тільки повітряний струмінь, що вилітав з ракети в світовий простір. Десь утворився пролом. Холод світових просторів наповнить ракету, світова “порожнеча” висмокче до останнього кубічного міліметра весь кисень, і вони задихнуться, ні, — ще раніше задубіють… Загинути смертю, яку він готував для Ганса і Вінклера… І він сам у цьому винен…
Не добратися ні до важеля, ні до дверей. Між ними і Пінчем був один метр відстані, але її неможливо подолати…
З кабін чулися крики, зойки, шум… Ось голос єпископа, який закликає “царя Давида і всю покірність його”. Ось наче Шнірер щось кричить про машини… Ось голос Амелі. Невже й вона загине?.. І з його ж вини. А він мріяв врятувати дівчину і дістати в нагороду її руку…