Вінклер, Ганс і Цандер пройшли коридорами у відсік — камеру, де були зовнішні двері. Цандер старанно зачинив і замкнув на ключ двері в коридор, потім сказав своїм помічникам:
— Справа серйозна. Судячи з внутрішньої температури, поверхня оболонки оплавилась. При цьому дверні пази, мабуть, спаялись. Якщо нам не вдасться відчинити двері, ми загинемо від задухи. У нас лишилося зовсім мало кисню…
— Відчинимо, — спокійно і впевнено відповів Вінклер. — Якщо не вдасться відчинити двері або Ілюмінатор, пустимо в хід свердла, автоген, зробимо отвір у стіні…
— Завдамо цим смертельної рани нашій ракеті, — додав Цандер. — У нас навряд чи вистачить матеріалів і інструментів залатати пробоїну так, щоб можна було наважитись на зворотний політ.
— Краще опинитися в полоні у Венери, ніж загинути в ракеті від задухи, — сказав Ганс.
— Треба усунути найближчу небезпеку.
— Правильно, Вінклер, правильно, Гансе. Я згоден з вами. Але, усуваючи найближчу небезпеку, чи не йдемо ми назустріч іншій? Що чекає нас за цією стіною? — Цандер ляснув рукою по вгнутій стіні ракети. — Може, мають рацію ті вчені, які твердять, що на Венері нема кисню.
— Тут — неминуча загибель, а за стіною — проблематична. Якщо є хоч один шанс проти ста…
— Про що тут говорити? — перебив Вінклера Ганс. — Ця камера закривається наглухо. Ми першими повинні випробувати на собі повітря Венери. І коли воно виявиться смертельним, дамо можливість нашим пасажирам пережити нас на кілька хвилин… Мені, правду кажучи, взагалі не до душі похоронні розмови. Про це все кожен з нас повинен був подумати ще на Землі, перш ніж переступити поріг ракети. Я пропоную негайно взятися до роботи, — Ганс рішуче відчинив двері і пішов у комору.
Там було темно. Ганс засвітив лампочку і… побачив перед собою Стормера, який зігнувся під вагою балона з киснем.
Ганс зрозумів: Стормер намагався віднести балон у свою каюту.
— Киньте балон! — крикнув Ганс, заступаючи двері.
Вмить ніяковість на обличчі Стормера змінилася гнівом.
— Не ваше діло! — грубо відповів він.
— Я наказую вам, покладіть балон на місце!
— Щеня! — заревів Стормер. — Тут я хазяїн, а не ти. Геть з дороги!
Знявши балон з плеча, Стормер узяв його напереваги і з цим тараном рушив на Ганса. Той. стояв нерухомо, але в останню мить відскочив убік. Стормер, не натрапивши на опору, впав разом з балоном, захарчав, вилаявся і почав підводитися. Ганс налетів на нього і перекинув на спину, Стормер з несподіваною швидкістю перевернувся на груди, скочив на ноги і кинувся до юнака, розставивши товсті, тупі пальці, з явним наміром задушити його. Не підпускаючи Стормера до себе, Ганс знову відскочив убік і схопив з полиці важкий молот, який міг би розтрощити череп нападникові.
— Гадюченя! — прохрипів Стормер, ворушачи пальцями, але не рухаючись з місця.
— Ви тут, пане Фінгер? Як справи? Що ви тут робите? — Біля дверей стояв Пінч, поводячи своєю гостренькою мордочкою, мов собака, що нюхав повітря.
— Я прийшов по інструменти, а що тут робив містер Стормер, спитайте у нього, — відповів Ганс.
Стормер кинув на Ганса гнівний погляд і, важко ступаючи, залишив поле бою, грубо штовхнувши по дорозі непроханого свідка.
Ганс усміхнувся, зібрав інструменти і вийшов у коридор, замкнувши комору на ключ, Пінч потирав плече і здивовано дивився вслід Стормерові.
— Містере Пінч, ви, здається, хотіли допомогти нам відчинити двері?
— З задоволенням.
— Тільки попереджаю: ми замкнемося наглухо. Повітря Венери може бути смертоносним…
— Це дурниці. Мене от що турбує: зовнішнє повітря, мабуть, дуже холодне, а я пропотів і можу схопити нежить… — вихиляючись і кланяючись, Пінч задки відійшов од Ганса.
— Чому ти так довго не повертався? — спитав Вінклер.
Ганс коротко розповів про випадок у коморі і взявся торгати запори.
— Почекайте, — зупинив його Цандер. — Я пропоную надіти кисневі маски і привести сюди козеня. Хай козеня перше випробує на собі дію зовнішнього повітря.
— Зайва обережність, — заперечив Ганс. — Припустімо, козеня здохне, ковтнувши смертоносних газів. Це не змінить становища.
Він спробував повернути колесо гвинтового замка — одного, другого, третього. Не повертається. Вінклер стиснув кільце своїми руками-кліщами.
— Не йде. Очевидно, оплавилися… Спробуємо другі двері в іншому кінці ракети.