Знову почувся голос гучномовця. Присутні здригнулися. Тихе запитання: «Урра авва тез?» — «Куди плине час?» — хльоснуло по напружених нервах космонавтів.
— Воно! — прошепотів Орраа.
— Воно, — відгукнувся Василь.
Барбара пригорнулася до чоловіка. Діжа, Топчій і Гнатенко завмерли. Лаамоо заплющила очі. Оо втупив погляд тьмяних очей в стелю, ніби намагаючись вирвати з давнини образ древнього вченого, голос якого м’яко, переконливо, впевнено звучав тепер в підземеллі:
«Згасають зірки, холонуть планети, народжуються і вмирають люди, тварини, рослини. Невблаганний потік часу розсіює енергію матерії, живої і неживої, несе її в небуття. Навіть народження, створення, виникнення — це безповоротна розтрата активного начала Всесвіту.
Космос величезний і таємничий. Таємнича суть життя, таємничі ядерні процеси, таємнича будова Всесвіту. Але найбільша таємниця — це таємниця часу.
Що таке час? Що таке простір, який нерозривно зв’язаний з ним? Фікція свідомості? Чи функція матерії, одна з форм її існування?
Людина переборює простір, перелітаючи з планети на планету. Вона використовує дивовижні ефекти сповільнення часу, зв’язані з великою швидкістю. Але людина не знає суті часу, не вміє загнуздати його. Час безжалісний. В його потоці гине все — ідеї, кохання, події, життя. Чи можна подолати цей невблаганний потік, чи можна попливти проти течії, повернутися в минуле, керувати часом?
Ні! Не можна. Матерія розвивається безповоротно. Наслідок не перетвориться в причину, розсіяна енергія події не повернеться назад. Та цього й не потрібно для тебе, людино!
Час — це розвиток, устремління, рух — бунтівний, пристрасний дух шукання. Той дух — це ти, людино! Повертатися в минуле — це перетрушувати прах трупів, мертві частки матерії, які колись були вмістилищем Розуму. Твій шлях — погляд вперед, бо ти — боротьба, думка, шукання, бо ти — невгамовний, нестримний порив у грядуще, бо ти — найсильніший, найактивніший вияв суті часу, о людино!
Часом майбутнього, його могутнім потоком мусиш ти оволодіти, людино — серце світу. Ти будеш сповільнювати події, ти будеш прискорювати їх, ти будеш перетинати Всесвіт з краю в край за будь-які відтинки часу. Ти пізнаєш безконечність, бо скориш її злого Духа — час!
Але для цього треба знати його суть, треба знати взаємозв’язок часу, простору, матерії і свідомості. Так, і свідомості. Бо свідомість, розум, раз народившись в буття, вже стають такими ж невіддільними чинниками його, як і матерія, світ, який не може бути пізнаний, осмислений, перебудований без свідомості, без тебе, людино!
Що ж таке час?
Одна з форм існування матерії? Протяжність між причиною і наслідком? Вмістилище подій? Як багато, багато різних ідей і теорій. Метафізика і діалектика, релігія і матеріалізм, математика і фізика — всі штурмували примарну, невловиму фортецю часу. Намагалися спіймати кванти часу і простору, щоб поставити їх на сторінки книг поряд з відкритими частками матерії. Але жахлива рука часу, яка вела людей до могили, яка зримо, матеріально лишала свої сліди на всьому, на всьому в космосі, була невидимою, не підвладною розуму.
В чому ж справа? Де ж причина невдач, розчарувань?
А справа в тому, що, проповідуючи невіддільність часу і простору від матерії, розуміючи це, людина шукала суть часу окремо, не в зв’язку з матерією, яка і є породженням часу.
Саме так. Час — не вмістилище, не функція, не фікція. Це реально існуюча категорія і, крім того, єдино існуюча…
Існують тільки кванти часу. Вони праоснова буття. В агрегатному стані вони створюють матерію, рухаючись, вони створюють простір, розвиваючись, вони проявляють суб’єктивний ефект часу.
В речовині енергія квантів часу дрімає, повільно плине, стримувана масою, проявляється в створенні різних полів. Елементарні частки, їх властивості, речовина, поле — все це якісні і кількісні видозміни квантів часу. Чим більша маса речовини, тим повільніше плине час. Цей же ефект проявляється і в швидколетючих системах із зростаючою інерціональною масою.
І тільки в фотонах, у квантах гравітації енергія часу звільняється повністю, розриваючи кайдани маси спокою.
Людино! Поглянь навколо себе. Ти побачиш буяння дерев, веселі обличчя дітей, сяйво світил в бездонному небі. Все це прояв енергії часу — єдиної суті буття.
Куди ж плине час? Де він дівається? Чи навіки розсіється його енергія, несучи в небуття тепло і любов, силу і життя, ідеї і працю мільйонів поколінь?
Ні! Ні! Нічого безслідно не зникає. Невмолима загибель всього сущого — це лише велика ілюзія свідомості.
Світи не тільки гинуть, згасають, вмирають. Вони й народжуються. В Космосі є області, недоступні людині. Там перебувають в небутті зародки нових світів. Туди, ніби в мертве, непорушне озеро, стікає енергія часу, конденсується там.
Що являють собою зародки світів?
Це немислимо компактна, ущільнена маса, яка повністю затримує плин часу. Людино! Ти не забула, що плин звичайного часу — це розсіювання енергії квантів часу? А в зародках світів енергія конденсується, спіраль її закручується, готуючись до вибуху, до народження нового світу.
Що викликає вибух, народження нового світу? Напевне, критичне накопичення маси, нова активна якість, що й стає рушійною силою творення.
Шукай істину в найпростішому, людино! Зрозумівши суть часу, ти ясно побачиш шляхи його використання.
Зірки випромінюють океани енергії часу. Вони стискуються, розігріваються, вибухають, скидаючи газові оболонки і, нарешті, згасають.
Електронні і мезонні оболонки руйнуються, кванти часу створюють в таких згаслих зірках надважку інертну масу. Біля таких невидимих феноменів космосу час майже зупиняється, його енергія дрімає, але вона готова до дії.
Людино! Звільни дрімаючу енергію часу, здобудь важку матерію темних зірок — і ти загнуздаєш плин часу, станеш володарем безконечності…
Я, Каарраа, вмираю. Я спокійно лягаю в землю, що породила мене. Але думка моя, мій розум, моє нестримне бажання руху, діяльності, розвитку залишиться жити і штовхне тебе, нащадку, на нові шукання, на боротьбу за пізнання буття і всесвіту!
Ти зрозуміла мене, людино? Ти чуєш мене? Я благословляю тебе! Я вітаю тебе! Тільки вперед! Тільки вперед! Бо ти — це блискавиця, яку не можна затримати на місці, бо ти — це вічний і невмолимий потік часу — великої суті Всесвіту!..»
…Довго сиділи космонавти і Оо навколо пульта, не рухаючись, не розмовляючи, хоч давно вже замовк тихий голос Каарраа. Блискавиця нового знання — простого і ясного — пройшла крізь свідомість, сколихнувши Розум.
— Ви здобули те, що хотіли? — нарешті, запитав Оо.
— Так, — ніби прокидаючись зі сну, прошепотів Орраа. — Ми тепер знаємо, що нам робити. Наш гравітаційний корабель можна перетворити в стрілу часу, якщо дістати матерії важкої зірки!
— Стріла часу! — захоплено вигукнула Барбара. — Це чудесно! Стріла, що пронизує безконечність!
— І ми зможемо тепер скоро полетіти на край Метагалактики! — радісно підхопив Василь.
— А матерія часу? — обережно запитав Діжа. — Де твої темні зірки? Де ти здобудеш основне: надважку речовину? І як ти здобудеш її?
Горовий підвівся, гаряче потиснув суху руку Оо.
— Спасибі вам, друже. Ми взнали основне, те, що вже стукало в двері науки. Все інше дасть наше бажання, необмежений потенціал знання двох світів. Ходімо нагору, звернемося до вчених. Є два шляхи до розкриття таємниці часу. Знайти корабель в Гімалаях або організувати експедицію до надважкої зірки. Ми підемо по обох шляхах.
Космонавти рушили до виходу, сіли перед сховищем Абоо на машину і помчали по спіралі нагору, під проміння Сонця, до людей, до нових шляхів…
А похмурий Оо ще довго стояв у дверях сховища, дивлячись їм услід, і зрідка витирав на сухій щоці рукавом чорного плаща скупі сльози радості…