— Даруйте, — сказав Страйк, перебивши Біжу на піванекдоті, — маю поговорити з однією людиною.
Він узяв пару вже наповнених шампанським келихів зі столу біля торта і рушив до Робін через усміхнену, п’яну юрбу друзів і родичів.
— Давно не бачилися, — сказав він. У церкві нагоди поговорити не було, хоч вони разом стояли біля купелі та зрікалися Сатани. — Будеш шампанське?
— Дякую, — відповіла Робін і взяла в нього келих. — А ти хіба п’єш таке?
— Пива не знайшов. Ти бачила мій лист?
— Про сера Коліна Еденсора? — тихішим голосом спитала Робін. За мовчазною згодою вони відступили в куток, подалі від людей. — Так. Як не дивно, я буквально днями читала статтю про Універсальну гуманітарну церкву. Уявляєш, до їхнього офісу від нашого хвилин десять іти.
— Так, то на Руперт-Корт, — кивнув Страйк. — Нещодавно бачив на Вардор-стріт дівчат із бляшанками для пожертв. У тебе вийде піти зі мною на зустріч із Еденсором у вівторок?
— Запросто, — відповіла Робін, яка сподівалася, що Страйк це запропонує. — Де він хоче зустрітися?
— У Реформ-Клубі, він його член. А що, Мерфі пішов? — ніби між іншим поцікавився Страйк.
— Ні, — роззирнулася Робін, — але у нього мав бути робочий дзвінок. Мабуть, вийшов надвір.
Робін розсердилася на себе за ніяковість від цих слів. Цілком природна річ — говорити про свого бойфренда з найкращим другом, але зважаючи на прохолодну реакцію Страйка у тих рідкісних випадках, коли Мерфі заходив по неї до офісу, це важко їй давалося.
— Як Літтлджон себе показав учора? — спитав Страйк.
— Добре, — відповіла Робін, — але я вперше бачу таку мовчазну людину.
— Приємна переміна після Морріса й Натлі, правда?
— Так, — невпевнено погодилася Робін, — але трохи дивно три години сидіти з людиною в машині і мовчати. Навіть якщо до нього заговорити, у відповідь хіба щось буркне.
Минулого місяця Страйк знайшов детективному агентству нового найманого працівника. Клайв Літтлджон був трохи старший за нього, теж служив у відділі спеціальних розслідувань і тільки недавно пішов з армії. Він був високий і широкий, зі щільними повіками й вічно утомленим поглядом, з помережаним сивиною темним волоссям, яке стриг по-армійськи коротко. На співбесіді він пояснив, що дружина хотіла більш стабільного життя для їхніх дітей-підлітків після всіх переїздів і відсутностей на службі. Протягом минулих чотирьох тижнів Літтлджон показав себе сумлінним і надійним, але Страйк не міг не зауважити, що він аж надміру неговіркий і ніколи не усміхається.
— Він не подобається Пат, — додала Робін.
Пат, офісна менеджерка агенції, мала безкомпромісно чорне волосся, звичку диміти мов той паротяг і п’ятдесят вісім років, хоч на вигляд — всі шістдесят вісім.
— Пат та ще знавчиня характерів, — сказав на це Страйк.
Він відзначив, як тепло Пат говорить до Раяна Мерфі щоразу, коли поліціянт заходить по Робін, і зовсім цьому не зрадів. Чомусь йому здавалося, що всі в агенції мають ставитися до Мерфі так само вороже, як він.
— Схоже, Паттерсон дуже напартолив зі справою Еденсора, — мовила Робін.
— Так, — погодився Страйк, не приховуючи задоволення, бо вони з Мітчем Паттерсоном, головою конкуруючої детективної агенції, одне одного не терпіли. — Вони там геть халатні. Я почитав про цю церкву, коли отримав листа Еденсора, і хочу сказати, що недооцінювати їх — велика помилка. Якщо ми візьмемося за цю справу, може знадобитися серйозне прикриття. Я не зможу цим займатися, — нога видає. Мабуть, поставлю на це Мідж. Вона не одружена.
— Я теж, — швидко нагадала Робін.
— Бути Венецією Голл чи Джессікою Робіне там не вийде, — відповів Страйк, маючи на увазі попередні амплуа Робін на інших справах. — Прикидатися тільки в робочий час буде замало. Можливо, ти взагалі не зможеш контактувати із зовнішнім світом.
— І що? — спитала Робін. — Я впораюся і з цим.
Вона запідозрила, що це якесь випробування.
— Ну, — буркнув на це Страйк, який почув саме те, що хотів, — ми за цю справу поки не взялися. Як візьмемося, то й вирішуватимемо, хто підійде найкраще.
У цю мить на кухню повернувся Раян Мерфі. Робін автоматично відступила від Страйка, до якого стояла дуже близько, щоб говорити тихіше.
— Що тут у вас, змова? — усміхнувся Мерфі, але позирав насторожено.