— Ні, — відповів Вілл. — Але вона впала, тож я…
— Ти скоюєш матеріалістичне власництво! — загорлав Дзян, бризкаючи слиною. Робін була певна, що агресивності йому додає її присутність: Дзян залюбки встановлював перед нею свій авторитет.
— Просто вона впала, — сказав Вілл. — Я йшов до пральні, і…
— То йди собі до пральні!
Довгоногий Вілл побіг геть. Дівчинка була погналася за ним, перечепилася, упала і заплакала ще гучніше. За кілька секунд Луїза підняла дитину і забрала до гаю, де гралася решта малечі.
— Я його попередив, — сказав Дзян, крокуючи далі. — Тепер ще доповім.
Здавалося, що ця перспектива була йому до душі.
— Чому йому не можна підходити до дітей? — спитала Робін, поспішаючи за Дзяном. Вони саме огинали храм.
— Нічого такого, — швидко мовив Дзян, відповідаючи на не-поставлене питання. — Але нам треба пильнувати за тим, хто працює з малечею.
— Он як, — відповіла Робін.
— Це не… це духовне питання, — загарчав Дзян. — Від матеріалістичного власництва в людей посилюється его. Це заважає духовному зростанню.
— Розумію, — сказала Робін.
— Потрібно вбити фальшиве «я», — пояснив Дзян. — Він досі не вбив своє фальшиве «я».
Вони йшли через подвір’я. Коли ставали навколішки біля басейну Утопленої пророчиці між саркофагами Украденого пророка та Золотої пророчиці, Робін підхопила камінчик і сховала в долоні, перш ніж опустити вказівник правої руки у воду, торкнутися чола і проспівати: «Утоплена пророчиця благословить тих, хто вклоняється їй».
— Знаєш, ким вона була? — спитав Дзян у Робін, підводячись і показуючи на статую Дайю.
— Ем… Її звали Дайю, так? — озвалася Робін, не випускаючи камінчик із долоні.
— Так, але ти знаєш, ким вона була? Мені?
— О, — тільки й зронила Робін. Вона вже знала, що сімейні зв’язки на Чапмен-Фарм не заохочуються, бо вказують на відданість матеріалістичним цінностям. — Ні.
— Сестрою, — тихо відповів Дзян і криво всміхнувся.
— Ти її пам’ятаєш? — з належним захватом спитала Робін.
— Так, — відповів Дзян. — Вона зі мною гралася.
Вони підійшли до входу садиби. Дзян зробив крок уперед, щоб прочинити прикрашені драконами двері, а Робін сховала камінчик у ліфчик через горловину кофти.
Просто за дверима кам’яну підлогу прикрашала інкрустація — латинський девіз: «STET FORTUNA DOMUS». Передпокій був широкий, ідеально чистий і бездоганно оздоблений: на стінах — витвори китайського мистецтва, в тому числі живопис на шовку у рамках і дерев’яні маски. На другий поверх вели застелені червоним килимом вигнуті сходи. У передпокої було кілька лискучих чорних дверей, але Дзян провів Робін повз них і звернув наліво, у коридор, який звертав у новіше крило будівлі.
Він постукав у ще одні лискучі чорні двері в кінці коридору, а тоді відчинив їх.
Робін почула жіночий сміх, а тоді побачила акторку Нолі Сеймур, яка спиралася на стіл із чорного дерева й нетямилася від веселощів у відповідь на якусь репліку доктора Джова. Це була чорнява, схожа за ельфа молода жінка з коротким волоссям, а ще Робін відзначила, що вона з голови до ніг убрана в «Шанель».
— О, привіт, — зі сміхом промовила вона. У Робін склалося враження, що Нолі більш-менш упізнала Дзяна, але не згадала, як його звати. Рука Дзяна знову метнулася до ока, яке почало сіпатися. — Енді мене ну так розсмішив… Я приїхала сюди по мої процедури, — вона надула губи, — бо нас, лондонців, він геть покинув.
— Покинути тебе? Ніколи, — відповів Джов своїм низьким голосом. — То що, лишишся на ніч? Тато Джей повернувся.
— Правда? — аж зойкнула Нолі, щасливо притиснувши долоні до обличчя. — Божечки, я не бачила його кілька тижнів!
— Він сказав, що ти можеш зайняти свою звичайну кімнату, — відповів Джов, показуючи вгору. — Всі будуть щасливі тебе бачити. А тепер мені час оглянути цю молоду пані, — додав він, показуючи на Робін.
— Ну добре, любчику, — сказала Нолі, підставляючи лице під поцілунок. Джов стиснув її руки і цьомнув у кожну щоку, а тоді Нолі пройшла повз Робін у хмарці туберози, кинувши між іншим:
— Ти у дуже надійних руках!
Двері за Нолі й Дзяном зачинилися, і Робін лишилася наодинці з доктором Джовом.
У розкішній і ретельно прибраній кімнаті пахло сандалом. На темних полірованих мостинах лежав червоно-жовтий килим у стилі ар-деко. На полицях, зроблених, як і решта меблів, із чорного дерева, що тягнулися від стелі до підлоги, стояли книги в шкіряних палітурках, а ще Робін побачила сотні щоденників на кшталт того, що лежав на її ліжку, з наклеєними на корінці іменами власників. За столом на ще інших полицях виднілися сотні коричневих пляшечок, ретельно розставлених і оснащених підписаними від руки етикетками, декілька антикварних китайських нюхальних флаконів та товстий золотий Будда, який, схрестивши ноги, сидів на дерев’яному постаменті. З вікна, під яким стояла оббита чорною шкірою оглядова кушетка, відкривався краєвид на частину території, відгороджену від подвір’я кущами та деревами. Робін побачила три однакових дерев’яних будиночки з розсувними скляними дверима, яких новоприбулим ще не показували.