— Прошу сідати, — сказав Джов, усміхаючись до Робін і показуючи на крісло з іншого боку столу — так само з чорного дерева й оббите червоним шовком. Сівши, Робін відзначила, яке воно зручне: стільці у майстернях були з твердого пластику та дерева, а матрас на її вузькому ліжку дуже жорсткий.
Джов був у темному костюмі та дуже білій сорочці. У петлях манжетів ненав’язливо поблискували перли. Через дуже високий зріст Робін вирішила, що він змішаної раси, — китайці, яких вона бачила у Чайнатауні біля офісу, всі були значно нижчі — а ще він був, безперечно, дуже гарний, — з гладеньким чорним волоссям і високими вилицями. Шрам, який тягнувся від носа до щелепи, натякав на небезпечну таємницю. Вона розуміла, чим доктор Джов приваблював телеглядачів, хоч особисто її загальна прилизаність та легка, але непомильна аура самозакоханості скоріше відштовхували.
Джов розкрив теку, яка лежала на його столі, і Робін побачила кілька аркушів із форми, яку заповнювала в автобусі.
— То що, — усміхнено спитав доктор Джов, — як тобі життя у церкві?
— Дуже цікаво, — відповіла Робін, — а техніки медитації — це просто щось.
— Ти страждаєш на невелику тривожність, вірно? — продовжував усміхатися Джов.
— Іноді, — всміхнулася у відповідь Робін.
— На низьку самооцінку?
— І це буває, — знизала плечима Робін.
— Наскільки я зрозумів, нещодавно ти пережила емоційне потрясіння?
Робін не розуміла, чи він прикидається, що все це вгадав, чи просто натякає, що на схованих від ока паперах у теці викладені подробиці її життя, переказані у розмовах із членами церкви.
— Ну… так, — зі смішком відповіла вона. — Моє весілля було скасовано.
— Це було твоє рішення?
— Ні, — відповіла Робін, і її усмішка згасла. — Його.
— Сім’я була розчарована?
— Мама дуже… так, мої рідні не зраділи.
— Повір, ти ще сама радітимеш, що не мала цього досвіду, — відповів Джов. — Чимало нещасть походить від неприродності шлюбу. Ти читала «Відповідь»?
— Ще ні, — почала Робін, — але один із вірян запропонував мені позичити книжку, а Мадзу щойно…
Джов висунув одну з шухляд і видобув звідти новісіньку книжку Джонатана Вейса у м’якій обкладинці, на якій була зображена луснута бульбашка і дві руки, складені навколо неї серцем.
— Тримай, — сказав Джов. — Буде твоя власна.
— Щиро дякую! — відповіла Робін, прикидаючись, що страшенно рада, і водночас не розуміючи, коли в біса вона має читати, якщо не має вільної хвилини за всіма лекціями, роботою та відвідинами храму.
— Прочитай розділ про матеріалістичне власництво та егомотивність, — наказав Джов. — А тепер…
Він дістав другий опитувальник і взяв із кишені лаковану чорнильну ручку.
— Я маю оцінити твою готовність до постування, яке ми називаємо очищенням…
Він записав вік Робін, попросив устати на ваги й записав вагу, потім запросив знову сідати і виміряв тиск.
— Трохи низький, — прокоментував Джов, глянувши на цифри, — але вже майже обід, тож це нічого. Тепер я послухаю серце та легені.
Поки Джов притискав холодний стетоскоп їй до спини, Робін відчувала, як липне до шкіри схований у ліфчик камінчик.
— Чудово, — сказав Джов, відкладаючи стетоскоп, сів і зробив відмітку у формі, а тоді продовжив ставити питання про поточний стан здоров’я. — Звідки шрам на руці? — поцікавився він. Робін зрозуміла, що про довгий шрам, наразі схований під рукавом кофти, доповіла одна з жінок у гуртожитку, які бачили її роздягненою.
— Врізалася у скляні двері, — відповіла вона.
— Справді? — перепитав Джов, уперше показавши трохи недовіри.
— Так, — сказала Робін.
— Це не був замах на самогубство?
— Боже, та ні, — недовірливо засміялася Робін. — Спіткнулася на сходах і пробила рукою скло на дверях.
— А, зрозуміло… ти мала регулярний секс зі своїм нареченим?
— Я… так, — відповіла Робін.
— Користувалася контрацептивами?
— Так, приймала пігулки.