Страйк стояв із телефоном біля вуха і міркував. Він нутром чуяв, що тут нечисто, але мозок нагадав, що без Літтлджона всіх поточних справ вони не покриють.
— Мені потрібна ця робота, — вперше проявив ініціативу Літтлджон. — Діти щойно облаштувалися. В мене іпотека.
— Я не люблю брехні, — відповів Страйк, — і в тому числі, коли від мене щось приховують.
— Я не хотів, щоб ти подумав, що я нездара.
Страйк, суплячись, відповів:
— Вважай, що це усне попередження. Щось іще від мене приховаєш — і ми прощаємось.
— Зрозумів, — відповів Літтлджон. — Я так не робитиму.
Страйк поклав слухавку. Знайти підрядників нормальної якості було непросто, але, мабуть, час знову братися до справи. Які б причини не спонукали Літтлджона приховати роботу на «Паттерсон Інкорпорейтед», досвід Страйка в управлінні людьми — армійцями та цивільними — навчив його, що де одна брехня, там і ще більше.
Телефон у його руці задзвонив. Він прийняв і почув низький шорсткий голос Пат:
— Вам тут телефонує такий собі полковник Едвард Ґрейвз.
— З’єднайте, — попросив Страйк, який у понеділок вранці лишив повідомлення на старий автовідповідач батьків Александра Ґрейвза.
— Алло? — промовив голос літнього чоловіка.
— Доброго ранку, полковнику Грейвзе, — сказав Страйк. — Це Корморан Страйк. Дякую, що перетелефонували мені.
— Ви детектив, так?
Голос, який належав людині з вищих прошарків суспільства, звучав недовірливо.
— Саме так. Я мав надію, що зможу поговорити з вами про Універсальну гуманітарну церкві і вашого сина Александра.
— Так, ви сказали про це у повідомленні. В чім річ?
— Мене найняла людина, яка намагається витягнути з цієї церкви родича.
— Нічого корисного ми їй порадити не можемо, — гірко відповів полковник. Вирішивши не казати, що він уже знає про сумні наслідки звільнення Александра, Страйк мовив:
— Також я хотів спитати, чи не проти ви поговорити зі мною про вашу онуку Дайю.
На фоні Страйк почув голос літньої жінки, хоча слів не розібрав. Полковник Ґрейвз озвався до неї:
— Та почекай, Баба. — А тоді до Страйка: — Ми теж наймали детектива. Такого собі О’Коннора. Ви з ним не знайомі?
— Боюся, що ні.
— Мабуть, відійшов від справ… гаразд. Ми з вами поговоримо.
Щиро здивований Страйк сказав:
— Це дуже люб’язно з вашого боку. Наскільки я розумію, ви у Норфолку?
— Ґарвестон-Голл. Ми є на всіх мапах.
— Вам буде зручно наступного тижня?
Полковник Ґрейвз сказав, що буде, і вони домовилися про зустріч у наступний вівторок.
Ховаючи телефон у кишеню. Страйк побачив дещо неочікуване. Обоє братів Франкенштейнів щойно вийшли з багатоквартирного будинку, як завше пошарпані, зате в перуках, які частково приховували високі лоби, але Страйк, який уже вивчив увесь їхній обмежений гардероб і манеру тягнути ноги, легко впізнав обох. Заінтригований цим слабеньким замахом на маскування, Страйк дійшов за ними до автобусної зупинки, де за десять хвилин брати сіли на автобус номер 301. Вони пішли на верхній поверх, а Страйк лишився на першому і написав Мідж, що Франки покинули домівку і що він їй напише окремо, де його змінити. За сорок п’ять хвилин Франки висадилися на зупинці «Бересфорд-Сквер» у Вулвічі, а Страйк пішов слідом, не зводячи очей із потилиць у криво натягнутих перуках. Трохи прогулявшись, брати натягнули рукавички, а тоді зайшли до крамниці спортивних товарів. Страйк, відчуваючи, що візит до спортивного магазину так далеко від дому — це така сама марна спроба заплутати сліди, як і перуки, написав Мідж їхню поточну локацію і зайшов слідом.
Він загалом не мав братів за геніїв, але нині його оцінка їхнього інтелекту стрімко нижчала. Молодший без упину поглядав на камери відеонагляду. В якийсь момент перука почала сповзати, він її поправив. Із робленою розслабленістю вони прогулялися крамницею, беручи навмання речі й показуючи один одному, а тоді дісталися секції альпінізму. Страйк почав фотографувати їх.
Пошептавшись, Франки взяли товсту мотузку. Далі почалася притишена сварка — вочевидь, вирішували, котрий із двох молотків кращий. Зрештою було обрано гумовий, а тоді вони пішли на касу, заплатили за товари і вийшли з незручними пакунками під пахвами, а Страйк слідом. Скоро брати зайшли перепочити до «Макдональдсу». Страйк вирішив, що не варто йти туди за ними, тож лишився на вулиці стежити за входом. Він написав повідомлення Мідж, аж тут мобільний знову задзвонив. Цього разу номер був незнайомий.
— Корморан Страйк.