— Та ну, — відповів Страйк, якого після зізнань Люсі досі мучило сумління. — Це найменше, що я можу зробити. Слухай, я тут трохи зайнятий. Я тебе пізніше наберу, добре?
— Так, звісно. — Люсі поклала слухавку.
— Сталося шось? — спитав Шпеник.
— Та ні, — відповів Страйк, ховаючи телефон у кишені. — Власне, у дядька деменція чи не знаю що. Це мамин брат, — пояснив він.
— Справді? — перепитав Шпеник. — Сумна історія. Деменція — то така холера. У мого старого вона була.
— Я про це не знав, — сказав Страйк.
— Таке, — відповів Шпеник. — Рано почалася. Як я його востаннє бачив, він вже не знав, хто я і шо я. Але в старого чорта було достобіса дітей, тож він і при здоровій голові не дуже пам’ятав, хто я такий. А шо це в тебе нема дітей? — спитав Шпеник, ніби вперше це усвідомив.
— Не хочу їх мати, — відповів Страйк.
— Дітей не хочеш? — здивувався Шпеник, ніби Страйк заявив, що не хоче дихати.
— Не хочу, — відповів Страйк.
— Оце ти чудо нещасливе, — заявив Шпеник, дивлячись на Страйка і мовби не вірячи власним вухам. — Діти — то все в житті. Бляха, та мамку свою згадай. Ви троє для неї були цілим світом.
— Так, — автоматично відповів Страйк. — Власне…
— Ти би бачив бісову Алісу, як Енджел захворіла. Це, друже, і є любов.
— Так… власне, переказуй їй від мене найкращі побажання, добре? І Енджел теж. — Страйк підвівся з телефоном у руці. — Дяка, Шпенику. Мені час іти. Роботи багато.
Заплативши за каву і булку з шинкою, Страйк пішов у зворотний бік уздовж Бетнал-Ґрін-Роуд, поринувши у не надто продуктивні думки.
«Ви троє для неї були цілим світом».
Страйк ніколи не думав про Леду як про матір трьох дітей, але давній друг нагадав йому про існування людини, яку він згадував добре якщо раз на рік: то був значно молодший єдиноутробний брат, який народився від шлюбу його мами та її убивці. Хлопчик, якого батьки назвали передбачувано ексцентрично — Світч — народився скоро потому, як Страйк вступив до Оксфорда. Він нічого не відчував до крикливого немовляти, навіть коли щаслива Леда дала йому потримати брата. Найкраще з тих часів Страйк пам’ятав свій власний страх лишити маму наодинці з чимдалі неадекватнішим та агресивнішим чоловіком. Дитина стала лише додатковим ускладненням, а в очах Страйка була навіки заплямована тим фактом, що це був син Вітакера. Коли Леда померла, хлопчику був усього рік, і його всиновили прабаба та прадід із боку батька.
Де тепер Світч, він не знав і бажання знайомитися не мав. Таким самим було, наскільки знав Страйк, і ставлення Люсі. Тут він виправив себе: він гадки не має, яке в Люсі ставлення. Можливо, Світч став одним із напівбратів та напівсестер, з якими вона підтримує зв’язок, просто приховуючи це від старшого брата, поки той зверхньо вважає, що все про неї знає.
На станцію «Бетнал-Ґрін» Страйк повернувся з почуттям провини та незатишку. Якби Робін була доступна, він би її набрав — не щоб обтяжувати особистими проблемами, а щоб повідомити, що Шпеник допоможе розв’язати язика Джордану Рейні і теж вважає, що поліція помилилася щодо убивства Пірбрайта, а також що брати Франки замаскувалися і так ходили по мотузку. І знову той факт, що вона не в доступі й не буде в доступі в осяжному майбутньому, змусив його усвідомити, як сильно звук її голосу покращує йому настрій. А ще гостріше Страйк, найсамодостатніший із чоловіків, усвідомлював те, наскільки звик покладатися на її постійну присутність та підтримку.
34
Розбити й приборкати Країну демонів, сили занепаду, можливо тільки у запеклій битві. Та труднощі принесуть винагороду. Настав нас закласти підмурки влади та опанувати майбутнє.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Робін страшенно хотілося побути на самоті, спати та їсти, але графік на Чапмен-Фарм був побудований так, щоб цього діставалося по мінімуму, і деякі рекрути починали не витримувати. Робін бачила, як Тайо Вейс насварив зеленокосу Пенні Браун, бо та впустила стос чистої постілі, який несла через подвір’я. Бекка Пірбрайт швидко погнала групу Вогню до свинарника, але всі встигли побачити, як Пенні розридалася.
У критику матеріалізму та соціальної нерівності, яка буквально сипалася на новозавербованих, почала прокрадатися — та ні, вриватися — апокаліптична нота. Через відсутність контакту із зовнішнім світом виникало відчуття перебування у бункері, куди члени церкви регулярно приносили звіти про жахіття війни в Сирії та повільну смерть планети. На зустрічах панувала злихоманена атмосфера: тільки пробуджені здатні відвернути світову катастрофу, адже люди з бульбашки, егоїстичні й до всього байдужі, продовжують прискорювати рух людства до його кінця.