— Те, шо ти називаєш «рамками», це, шоб ти знала, аб юз, — в моїй сім’ї це був аб’юз, — і коли ти отаке кажеш, ти просто знецінюєш досвід людей, яким нашкодили, реально нашкодили батьки своїм контролем… — (Кайл енергійно кивав.) —…ти підтримуєш ті самі чортові системи контролю, з яких ми намагаємося вирватися, чуєш? Не страждала ти, — то й молодець, але дай сказати і повчися в людей, як страждали, чуєш?
Багато хто бурмотів, погоджуючись. Мадзу мовчала, дозволяючи групі самій розібратися з дисиденткою. Уперше Робін побачила на її обличчі щиру усмішку. Дівчину з серцевидним обличчям інші члени групи в той день піддали відвертому остракізму. Робін кортіло сказати їй щось добре та обнадійливе, але вона наслідувала більшість та ігнорувала її.
Добове постування почалося в середу ввечері. На вечерю Робін отримала тільки чашку гарячої води, присмаченої лимоном. Роззирнувшись, вона побачила, що тільки членам груп Вогню, Дерева та Землі не дають їсти; Метал та Вода отримали звичні розварені овочі та локшину. Робін не думала, що Метал та Вода могли отак масово не дотягнутися до фізичних критеріїв, які висунув доктор Джов. Послухавши притишені коментарі постувальників, які сиділи поруч, Робін дійшла висновку, що вони вважають себе кращими за тих, хто їсть, і сприймають цю добу без їжі як почесну відзнаку.
Наступного дня, що мав стати останнім у її семиденному ретриті, Робін прокинулася після короткого сну, який переривався гризотним болем у шлунку. Цього вечора вона повинна була знайти пластиковий камінь на краю ферми, і думка про це водночас збуджувала і лякала. Вона ще не намагалася вислизнути з гуртожитку вночі й переживала не тільки про те, що її можуть перехопити на шляху до лісу, а й чи знайде вона в темряві потрібне місце.
Після сніданку, на який постувальники знову отримали воду з лимоном, всіх рекрутів удруге після первісного поділу на групи зібрали разом, а тоді члени церкви повели їх до лівого крила садиби. Всередині була порожня кімната з кам’яною підлогою, з центру якої спускали під землю дерев’яні сходи.
Унизу вони побачили обшите деревом приміщення. Робін вирішила, що воно простягається під більшою частиною садиби нагорі. Двоє дверей ліворуч натякали на те, що підземелля навіть більше. Навпроти сходів була сцена, а за нею — екран, майже такий самий великий, як у храмі на Руперт-Корт. Лампи у стелі м’яко світили, підлогу покривали циновки з очерету. Рекрутам сказали сісти на підлогу перед сценою, і Робін мимоволі згадалася початкова школа. Декому виконання наказу далося непросто, в тому числі й Волтеру Фернсбі, який мало не впав на сусіда, коли скуто й незграбно опускався на підлогу.
Щойно всі сіли, лампи у стелі згасли. Освітленою лишилася тільки сцена.
Під софіт вийшов Джонатан Вейс у своїх довгих помаранчевих шатах, вродливий, із довгим волоссям, ямочкою на підборідді та синіми очима. Присутні — не лише члени церкви, а й рекрути — почали аплодувати без підказки. Зліва від себе Робін бачила захоплене зарум’янене обличчя вдови Маріон Гакслі, яка явно була закохана у Вейса. Амандіп плескав чи не найенергійніше.
Джонатан усміхнувся зі звичною ніяковістю, жестом заспокоїв натовп, а тоді склав руки, вклонився і промовив:
— Дякую за ваше служіння.
— А ми — за твоє, — відповів хор рекрутів, які вклонилися у відповідь.
— Це не просто словесна формула, — усміхнувся до кожного Вейс. — Я щиро вдячний за все, що ви подарували нам протягом цього тижня. Ви принесли офіру часом, енергією та фізичними зусиллями, щоб підтримати нашу ферму. Ви допомогли зібрати кошти для нашої благодійності та почали досліджувати свою духовність. Навіть якщо ви не підете з нами далі, ви зробили справжнє, стійке добро — нам, собі і жертвам матеріалістичного світу. А тепер, — провадив Вейс, і його усмішка згасла, — поговорімо про той світ.
Із прихованих колонок полилася зловісна органна музика. Екран за спиною Вейса ожив. Рекрути бачили уривки відео з урядовцями, багатими зірками та чиновниками, а Вейс почав розповідати про нещодавній витік документів юридичної фірми, що працювала з офшорами: це були так звані Панамські документи. Робін бачила про них щось у новинах перед приїздом на Чапмен-Фарм.
— Шахрайство… клептократія… несплата податків… порушення міжнародних санкцій, — проказав Вейс тепер уже в мікрофон. — Брудну матеріалістичну еліту викрито й вона постала у всьому своєму віроломстві, на тлі прихованих статків, які могли б вирішити всі проблеми світу…