Це була назва старовинної та престижної приватної школи.
— Чому так сталося? — спитав Страйк.
— Наркотики, — похмуро відповів полковник Ґрейвз. — Я тоді служив у Німеччині. Ми забрали його до себе. Віддали до міжнародної школи, щоб довчився на атестат, але він був проти. Дуже скандалив. Сумував за друзями. «Чому Піпс дозволено лишатися в Англії?» «Піпс не ловили у гуртожитку з марихуаною, ось чому», — відповів я. Я сподівався, — додав полковник, — що товариство військових, знаєте, наставить його на вірний шлях. Весь час сподівався… але ось чим скінчилося.
— Його бабуся зголосилася наглянути за Аллі у себе в Кен-ті, — сказала місіс Ґрейвз. — Вона завжди любила Аллі. Він мав довчитися на атестат у місцевому коледжі, аж тут ми дізналися, що він утік. Бабуся нетямилася від тривоги. Я полетіла до Англії його шукати і знайшла у Лондоні, в будинку одного зі шкільних друзів.
— Том Бантлінґ, — понуро кивнув полковник. — Вони удвох цілі дні сиділи у підвалі та приймали наркотики. Утім, Том кінець-кінцем виборсався, — додав він, зітхнувши. — Тепер кавалер Ордену британської імперії… біда, знаєте, була в тому, що коли Баба його знайшла, Аллі минуло вісімнадцять. Його не можна було силою повернути додому чи змусили робити те, чого він не бажав.
— З чого ж він жив? — спитав Страйк.
— Інша бабуся лишила йому невеликий спадок, — пояснила місіс Ґрейвз. — І тобі теж, так, люба? — додала вона, звертаючись до Філіппи. — Ти ще на нього купила Баґл-Боя?
І місіс Ґрейвз показала на шафку з вигнутим фасадом, де стояло багато фотографій у срібних рамках. По миті збентеження Страйк зрозумів, що йому вказують на одне з найбільших фото, де міцненька юна Філіппа у мисливському вбранні усміхалася зі спини величезного сірого коня — це, вочевидь, був Баґл-Бой — а за ними виднілася зграя хортів. Її волосся, яке на фото було темним, було зібране точно таким самим оксамитовим бантом, як сьогодні.
— Тобто Аллі мав достатньо грошей, щоб не працювати? — спитав Страйк.
— Так, але він усе спустив, — відповів полковник Ґрейвз, — впорався за дванадцять місяців. А тоді звернувся по… як же воно зветься… субсидію. Я вирішив піти у відставку. Не хотів, щоб Баба розбиралася з ним сама-одна. Ми почали розуміти, що коїться щось дуже недобре.
— З’явилися ознаки психічного захворювання, я правильно розумію?
— Так, — відповіла місіс Ґрейвз, — він став параноїдальним, дивним. Якісь химери про уряд. Жахливо те, що ми тоді не розуміли, що це психічне захворювання, бо він завжди був трохи…
— Сказав нам, що з ним розмовляє Бог, — сказав полковник Ґрейвз. — Ми гадали, що то через наркотики. Думали, якби ж він тільки покинув ту кляту марихуану… він розсварився з Томом Бантлінґом і потім жив то в одних, то в інших, аж поки набридав і вони його виганяли. Ми намагалися стежити за ним, але іноді не знали, де він зник.
— А тоді в одному пабі він ускочив у просто жахливу халепу. Нік тоді був із ним, так? — спитала місіс Ґрейвз у зятя. — Вони були однокласниками, — пояснила вона Страйку.
— Я його намагався напоумити, — сказав Ніколас, — коли якийсь хлоп його штовхнув, а він накинувся на бідаху зі скляним кухлем. Пошматував йому обличчя. Наклали шви. Відкрили справу.
— Правильно зробили, — гарикнув полковник. — Тут нема чого заперечувати. Ми знайшли йому адвоката, друга сім’ї, а Данверс залучив психіатра.
— Аллі погодився лиш тому, що боявся в’язниці, — пояснили місіс Ґрейвз. — Він страшенно боявся опинитися під замком. Гадаю, він саме тому ніколи не любив школи-інтернати.
Філіппа ледь помітно закотила очі. Її батьки навіть не побачили цього, а от Страйк звернув увагу.
— І той психіатр діагностував цю маніакальну депресію, чи як там вона зветься, — додав полковник Ґрейвз, — і прописав пігулки.
— І сказав, що Аллі в жодному, в жодному разі більше не можна курити шмаль, — сказала місіс Ґрейвз. — Ми відмили Аллі перед судом, підстригли тощо, він мав такий чудовий вигляд у костюмі! Суддя поставився з великим розумінням, сказав, що Аллі підуть на користь громадські роботи. І ми теж, — зітхнула місіс Ґрейвз, — вважали тоді, що арешт — то насправді було на краще, правда ж, Арчі? Звісно, ми зовсім не тішилися, що постраждав якийсь бідолаха.
— І він повернувся жити сюди? — спитав Страйк.
— Точно так, — кивнув полковник Ґрейвз.
— А його психічний стан покращився?
— Так, йому стало значно ліпше, — відповіла місіс Ґрейвз. — І ти так раділа, що брат повернувся, правда, Піпс?
— Гм, — озвалася Філіппа.