— У такому ж поганому стані, як перед арештом, — додав полковник Ґрейвз. — Не приймав ліків. Сказав, що вони йому не потрібні.
— Ми привезли подарунки для Дайю, але Мадзу навіть не подякувала, — сказала його дружина. — Але ми й далі навідувалися. Тривожилися за Аллі і за маленьку теж, бо умови там були вельми антисанитарні. Але Дайю була дуже гарненька. Схожа на Аллі.
— Викапана, — сказав полковник.
— Тільки чорнява, а Аллі був білявий, — додала місіс Ґрейвз.
— У вас не знайдеться фотографії Аллі? — спитав Страйк.
— Ніку, якщо твоя ласка? — попросила місіс Ґрейвз.
Ніколас потягнувся за спину і дістав фотографію, яка ховалася за зображенням Філіппи верхи на високому сірому коні.
— Тут Аллі двадцять два, — сказала місіс Ґрейвз, коли Ніколас передав фото над столом. — Коли з ним ще все було добре, до того, як…
На фото була група, у центрі якої стояв молодик із вузьким обличчям, білявим волоссям і помітно кролячим обличчям, хоча його кривий усміх здавався чарівним. Він був дуже схожий на полковника.
— Так, Дайю була дуже схожа на нього, — зауважив Страйк.
— Звідки ви знаєте? — холодно спитала Філіппа.
— Я бачив її фото в архіві новин, — пояснив Страйк.
— Особисто мені вона завжди здавалася схожою на матір, — сказала Філіппа.
Страйк придивився до решти групи на фото. Там була Філіппа, така ж чорнява та міцна, як на фото з полювання, а поруч стояв Нік із по-армійськи коротким волоссям та правою рукою на перев’язці.
— Поранився на навчанні? — спитав Страйк у Ніколаса, повертаючи фото.
— Що? А, ні. Дурна випадковість.
Ніколас узяв фотографію у Страйка і акуратно повернув на місце, сховавши за портретом дружини на її розкішному мисливському коні.
— Ви пам’ятаєте, як на фермі оселився Джонатан Вейс? — спитав Страйк.
— О так, — тихо відповіла місіс Ґрейвз. — Ми були зачаровані ним. Думали, він найкраще, що з тим місцем колись траплялося, так, Арчі? І тобі він подобався, авжеж, Піпс? — несміливо спитала вона. — Попервах?
— Він був вихованіший за Мадзу, та й потому, — без усмішки відповіла Філіппа.
— На вигляд хлоп щось тямив, — сказав полковник Ґрейвз. — Пізніше ставало зрозуміло, що він прикидається, але перше враження було приємним. Розповідав, як вони будуть займатися сталим розвитком землеробства. Звучало як достойна справа.
— Я його перевіряв, — сказав Ніколас. — Він не брехав. У Гарроу справді був. Але у театральному гуртку.
— Він обіцяв нам, що нагляне за Аллі, Мадзу і дитиною, — сказала місіс Ґрейвз. — Пильнуватиме, щоб усе було добре. Нам тоді здавалося, що його поява — то на краще.
— А тоді почалися релігійні витребеньки, — сказав полковник Ґрейвз. — Лекції про східну філософію тощо. Спершу воно здавалося некривдним. Ми більше переймалися психічним станом Аллі. Він писав опікунській раді листи, які диктував хтось інший. Виставляв себе, знаєте, партнером у фермерському господарстві. Пил в очі, але спростувати це було важко. Вони так чи інакше чимало витягнули з нашого фонду.
— Щоразу, коли ми приїздили на ферму, було видно, що Аллі все гірше, — сказала місіс Ґрейвз, — і було видно, що між Мадзу та Джонатаном щось відбувається.
— Вона навіть усміхалася, коли підходив Вейс, — додав полковник Ґрейвз.
— І вона почала так жахливо поводитися з Аллі, — провадила місіс Ґрейвз. — Так, знаєте, злобно. «Не скигли». «Не роби з себе дурника». І Аллі співав мантри і постував, і робив усе, що вимагав від нього Джонатан.
— Ми хотіли, щоб Аллі звернувся до іншого лікаря, але він заявив, що ліки — це отрута, і з ним усе буде добре, якщо його дух лишатиметься чистим, — сказав полковник Ґрейвз. — А тоді одного дня Баба поїхала до них… ти була з нею, так?
— Так, — скуто відповіла Філіппа. — Ми щойно повернулися після медового місяця. Взяли з собою фотографії з весілля. Не знаю, нащо. Ніби Аллі то було цікаво. І посварилися. Вони буцімто образилися, що ми не запросили Дайю розсипати квіти, — пирхнула вона. — Дурниця. Ми відправили Аллі та Мадзу запрошення, але знали, що вони не прийдуть. Джонатан випускав Аллі з ферми, тільки щоб збирати гроші на вулицях. Ця історія про квіти була просто приводом, щоб накрутити Аллі і вселити в нього думку, ніби ми ненавидимо його і його доньку.
— Ми, власне, хотіли, щоб вона розсипала квіти, — втрутився Ніколас. — Вона була…