Кавова зала виявилася величезною бенкетною залою зі стінами у зелених, червоних та золотих барвах, з високими вікнами і позолоченими люстрами у гронах круглих абажурів із матового скла. Зайнятий був лише один столик, і в людині, яка за ним сиділа, Робін тут-таки впізнала їхнього потенційного клієнта, бо вчора його саме гуглила.
Сер Колін Еденсор походив із робітничої сім’ї в Манчестері, але внаслідок успішної кар’єри на державній службі отримав лицарський титул. Тепер він підтримував кілька благодійних організацій, що опікувалися освітою і допомогою дітям, і мав негучну репутацію розумного і порядного чоловіка. За останній рік його ім’я, яке досі фігурувало тільки у респектабельних виданнях, потрапило до таблоїдів, бо нищівні ремарки Еденсора на адресу Універсальної гуманітарної церкви притягнули на його голову гнів багатьох людей, в тому числі відомої акторки, шанованого письменника і цілої плеяди поп-культурних журналістів. Усі виставляли Еденсора багатієм, який злиться, бо син тринькає свій трастовий фонд на допомогу бідним.
Багатство сер Колін здобув завдяки шлюбу з донькою підприємця, який заробив мільйони на мережі крамниць одягу. Подружжя, судячи з усього, було щасливим, адже їхній шлюб тривав сорок років. Менше двох місяців тому Саллі померла, лишивши напівсиротами трьох синів, серед яких Вільям був наймолодшим, народившись за десять років після середульшого сина. Робін вирішила, що двоє чоловіків за столом сера Коліна — то його старші сини.
— Ваші гості, сере Колін, — сказав швейцар, насправді не кланяючись, але тихим і шанобливим голосом.
— Доброго ранку, — сказав сер Колін, підвівся і по черзі потиснув детективам руки.
Їхній можливий клієнт мав густу сиву чуприну й обличчя з тих, що навіюють симпатію і довіру. Щоки та чоло перерізали зморшки від усмішок, кутики вуст від природи дивилися вгору, а карі очі за біфокальними окулярами в золотій оправі були теплими. Розмовляв він і досі з манчестерським акцентом.
— Це брати Вілла, Джеймс та Едвард.
Джеймс Еденсор, схожий на батька в усьому, тільки чорнявий і не такий приязний на вигляд, підвівся, щоб потиснути руки, а Едвард, білявий, з великими блакитними очима, лишився сидіти. Робін помітила шрам у нього на скроні. До його стільця був притулений ціпок.
— Дуже люб’язно з вашого боку відгукнутися, — сказав сер Колін, коли всі сіли. — Бажаєте щось випити?
Коли Страйк та Робін відмовилися, сер Колін негучно прочистив горло, а тоді почав:
— Що ж… спершу варто сказати, — я не маю певності, що ви зможете нам допомогти. Як я уже казав по телефону, ми зверталися до приватних детективів, але нічого доброго з цього не вийшло. Насправді стало навіть гірше. Однак вас мені рекомендувала родина Чизвеллів, мої давні знайомі. Іззі запевнила мене, що якщо ви не будете впевнені у своїй спроможності допомогти мені, то одразу так і скажете… що, як на мене, високий комплімент.
— Ми справді не беремося за безнадійні, на наш погляд, справи, — запевнив Страйк.
— У такому разі, — мовив сер Колін, з’єднуючи кінчики пальців, — я окреслю ситуацію, а ви дасте їй свою експертну оцінку. Так, звісно, прошу, — додав він, відповідаючи на мовчазне питання Страйка, який потягнувся по записник.
Навіть якби він не знав, ким раніше працював сер Колін, Страйк зрозумів би, що цей чоловік уміє викладати інформацію послідовно і зв’язно, тож просто налаштувався записувати.
— Гадаю, почати треба з Вілла, — сказав державний службовець. — Він — наша молодша дитина і народився… не хочу сказати, що випадково, але Саллі завагітніла у сорок чотири роки, і якийсь час ми не усвідомлювали цього. Але після первісного шоку ми, звісно, дуже зраділи.
— А ми з Джеймсом не дуже, — втрутився Едвард. — Нікому не хочеться думати, що батьки у віці сорок плюс займаються отим, щойно ти відвернешся.
Сер Колін усміхнувся.
— Що ж, це був, скажімо так, шок для всіх, — підсумував він. — Але ми дуже упадали за Віллом, коли він народився. Він був чарівним хлоп’ям. Вілл завжди був дуже розумний, але в його шість-сім років ми почали перейматися, що щось не так. Він був схильний сильно захоплюватися — ставав практично одержимий певними речами — і не терпів порушень звичного розпорядку. Речі, які легко давалися іншим дітям, його бентежили. Він не любив великих людських зібрань. На дитячих святах ішов нагору і читав там чи грався наодинці. Ми трохи непокоїлися, тож відвели його до психолога, де було встановлено, що Вілл належить до аутичного спектру, але форма м’яка. Нам сказали, що нічого страшного чи серйозного тут немає. Також психолог сказав, що в нього дуже високий інтелект. Нас це не здивувало: він неймовірно легко обробляв і запам’ятовував інформацію, а читав як діти, старші років на п’ять.