Єдиним захистом від інтенсивного промивання були постійні нагадування про те, нащо вона знаходиться на фермі. На жаль, третій тиждень перебування тут приніс дуже мало корисної інформації. Поговорити з Емілі Пірбрайт та Віллом Еденсором не вдавалося, бо на фермі діяла прихована система сегрегації. Попри те, що Вілл був багатий, а членство Емілі тривало майже ціле життя, обох використовували як чорноробів та прислугу, а Робін більшу частину часу проводила у храмі чи в лекторії. Тим не менш вона старалася потай стежити за обома, і ці спостереження підвели її до певних висновків. По-перше, Вілл Еденсор підтримував, наскільки наважувався, контакт із білявою малечею, яку утішав, коли мала впала. Вона була майже певна, що то Цін — його донька від Лін Пірбрайт, й утвердилася у цій думці, коли побачила, як Лін потай обіймає дівчинку в кущах за садибою. Вілл та Лін, очевидно, пішли проти вчення церкви щодо матеріалістичного власництва й ризикували наразитися на суворі покарання, якщо про їхні спроби не втрачати батьківського зв’язку з донькою дізнаються Мадзу, Тайо та Бекка, які за відсутності Джонатана Вейса мали повну владу над Чапмен-Фарм.
Ще більше інтригували відверті ознаки напруги і, мабуть, антипатії між сестрами Пірбрайт. Робін не забула, що Бекка та Емілі звинуватили покійного брата у сексуальних знущаннях, але солідарністю в їхніх стосунках і не пахло. Натомість, коли сестри опинялися поруч, то не дивилися одна на одну й розходилися якомога швидше. Зважаючи на те, як підкреслено члени церкви зазвичай віталися і скільки ґречності проявляли, притримуючи одне перед одним двері чи поступаючись місцем у їдальні, цю поведінку не можна було пояснити страхом піддатися матеріалістичному власництву. Робін спало на думку, що Бекка не хоче забруднитися ледь помітною аурою немилості, яка оточувала голомозу Емілі. Можливо було також, що йдеться про якусь іншу, більш особистісну за природою причину ворожнечі. Лиш одне єднало сестер: зневага до жінки, яка привела їх у цей світ. Жодного разу Робін не бачила навіть натяку на теплоту чи бодай якогось визнання Луїзи з боку її доньок.
Робін і далі вела лік часу за допомогою камінчиків, які збирала по одному на день. Наближення третього четверга перебування тут принесло вже знайоме відчуття збудження й водночас тривоги, бо хоч як її тягнуло поспілкуватися із зовнішнім світом, нічна мандрівка до пластикового каменя була нервовою оборудкою.
Коли погасили світло, вона знов одяглася під ковдрою, дочекалася, поки решта жінок у гуртожитку затихне, а ті, що хропли, подадуть голос, а тоді потай вибралася з ліжка.
Ніч була холодна та вітряна. Коли Робін йшла через темне поле, над ним сильно віяло, а в лісі дерева зустріла її скрипом та шерехом. На її полегшення, знайти пластиковий камінь цього вдалося швидше.