Розкривши його, Робін побачила лист від Страйка, записку почерком Раяна і — на її велику радість — маленьку плитку молочного «Cadbury’s». Притулившись до дерева, вона розгорнула шоколад і миттю зжерла його, бо була надто голодна, щоб навіть посмакувати як слід. А тоді увімкнула ліхтарик і розгорнула лист від Раяна.
Попри щойно спожиту порцію шоколаду, цей лист нітрохи не покращив настрою Робін. Від знання, що Раян та мама за неї тривожаться, прищеплені УГЦ провина та страх нітрохи не притлумилися. Думки про літній відпочинок теж зовсім не йшли в голову. На фермі один день здавався цілим тижнем.
Вона розгорнула лист від Страйка.
На відміну від Раянової записки, Страйкова її хоч трохи втішила, бо Робін досі переймалася через вигадану Терезу. Зубами знявши ковпачок із ручки, вона почала писати відповідь Страйку. Вибачилася за відсутність конкретики, а тоді додала, що не піде з ферми, поки не знайде щось корисне для боротьби сера Колінза проти церкви. Закінчивши листа подякою за шоколад, вона надряпала кілька слів для Раяна, сховала обидва листи, ліхтарик та ручку в камінь, а тоді порвала отримані записки та обгортку від шоколадки. Замість розкидати уривки по лісу, вона просунула руку через колючий дріт і викинула папірці на дорогу, де їх негайно віднесло вітром. Робін дивилася, як білі цятки зникають у темряві, і заздрила їм: вони втекли з Чапмен-Фарм.
Тоді вона повернулися через шепітливий ліс, тремтячи попри прошарок піжами під одностроєм, і побігла через поле до ферми.
42
Дев’ять на п’ятому місці означає:
Диня, вкрита вербовим листям. Приховані лінії..
Диня, як і риба, є символом принципу темряви.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Робін була вже майже біля хвіртки на п’ять ґраток, коли почула голоси й побачила спалахи ліхтарів між чоловічим та жіночим гуртожитком. Перелякавшись, вона пірнула в живопліт. Напевно, її відсутність у ліжку помітили!
— Подивися на Нижньому полі та в лісі, — промовив чоловічий голос; вона впізнала Тайо.
— Він не міг утекти так далеко, — відповів інший чоловік.
— Роби, що сказано, щоб тебе! — прикрикнув Тайо. — Ви двоє обшукайте кімнати усамітнення, всі до одної.
Через хвіртку переліз чоловік із ліхтарем напереваги, опинившись у кількох метрах від сховку Робін. Промінь ліхтаря метнувся до дерев і почав віддалятися, а вона тоді впізнала молодика з короткими дредами, який казав Вів’єн, що не можна бажати людям пекла.
— Бо! — горлав він, біжучи в бік лісу. — Бо, де ти?
Робін так панікувала, що лиш за кілька секунд зрозуміла, що шукають не її, але ситуація лишалася небезпечною. Якщо далі буде такий гамір, жінки попрокидаються, а якщо пошуки невідомого Бо приведуть шукачів до її гуртожитку, швидко стане зрозуміло, що насправді пропало двоє людей. Дочекавшись, коли світло та голоси пошукових груп віддаляться, Робін поспіхом перелізла через хвіртку, а тоді знову пірнула в кущі, бо біля найближчої «кімнати усамітнення» з’явився Дзян із ліхтарем. Щойно він потупав геть у темряву, вона підкралася до задньої стіни жіночого гуртожитку, а тоді побачила, що подвір’ям гасають інші люди з ліхтарями, а отже, шансів пробратися до дверей непоміченою в неї немає.
Якомога швидше та тихіше вона почала скрадатися крізь дерева та кущі за гуртожитками, націлившись на старішу частину ферми, де було де сховатися, і скоро опинилася за похиленим сараєм, який вічно стояв замкнений. Уже непогано вивчивши стару будівлю, Робін навпомацки дісталася місця, яке шукала: дірки в стіні, де одна дошка згнила, а другу можна було прогнути достатньо, щоб вона пролізла всередину, зачепившись волоссям і боляче подряпавшись.
Всередині сараю смерділо цвіллю, але видно було краще, ніж вона очікувала: в даху була дірка, крізь яку сочилося світло місяця. В його променях вона побачила старий трактор, поламаний сільськогосподарський реманент, купи ящиків і шматки паркану. Почувши зайду, метнулася геть якась тваринка — мабуть, пацюк.
Ліхтарі саме пройшли повз сарай. Крізь щілини у стінах простягнулися скалки золотого світла. Зблизька й віддаля голоси гукали:
— Бо? Бо!
Робін не рухалася, щоб нічого ненароком не перекинути. Тепер вона помітила, що в кутку громадиться, припадаючи пилом, купа особистих речей заввишки десь як вона на зріст. Там були предмети одягу, сумочки, гаманці, черевики, іграшки та книжки, і в Робін промайнула страхітлива асоціація з баченою колись фотографією купи взуття, яке належало жертвам Аушвіца.