Він набрав Біжу, але відповіла голосова пошта. Сказавши, щоб Біжу передзвонила йому терміново, Страйк набрав Ільзу.
— Так, — холодно відповіла та.
— Дзвоню попросити вибачення, — сказав Страйк, і це частково була правда. — Я дарма огризнувся на тебе. Я знаю, що ти просто хотіла мені допомогти.
— Саме так, — відповіла Ільза. — Добре, вибачення прийняте.
— Ти була права, і я дізнався про це на власному гіркому досвіді, — провадив Страйк. — Я фігурант сьогоднішнього номеру «Прайвет ай» разом із нею та її одруженим коханцем.
— От чорт, мова про Ендрю Гонболда? — спитала Ільза.
— Ти його знаєш?
— Хіба трохи.
— Замітка натякає, що я не тільки з нею сплю, а й наставив у спальні Гонболда жучків.
— Корме, вибач… але вона дуже давно добивається, щоб він кинув дружину. Нітрохи не приховує цих планів.
— Не уявляю, з якого дива Гонболд на ній одружиться, якщо думатиме, що вона підіслала до нього приватного детектива. Не знаєш, де вона зараз?
— Та, мабуть, у Лавінґтонських судових палатах, — відповіла Ільза.
— Гаразд, піду чекати на неї там, — мовив Страйк.
— Гадаєш, це розумно?
— В особистій розмові настрашити її буде легше, ніж по телефону, — зловісно відповів Страйк, уже прямуючи в бік метро.
44
Слід розпрощатися з усім ницим та поверхневим.
Важливо зберігати твердість.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Страйк подумав, що це вперше він радий, що Робін нині на Чапмен-Фарм. Він утнув страшну дурницю, і хоч наслідки будуть значними скоріше для нього самого, ніж для агенції в цілому, хай краще Робін не знає, яку халепу він собі організував.
Піддивившись адресу, Страйк проїхався Центральною лінією, вийшов на станції «Голборн» і попрямував до Лінкольнз-Інну. А тоді сховався за деревом у парку, звідки було добре видно неокласичний фасад будівлі Лавінґтонських судових палат, і почав чекати.
Він провів під деревом годину і бачив, як декілька людей увійшло, а ще більше вийшло, коли задзвонив мобільний. Він чекав побачити номер Біжу, але це був Шпеник.
— Шо ти, Куше? Дзвоню сказати, шо з Рейні порішали. Двадцять восьмого травня можна. Раніше ніяк.
— Дяка, Шпенику, це класна новина, — відповів Страйк, не відриваючи очей від будівлі, звідки колись же мала вийти Біжу. — Він знає, що я приїду?
— Та знає, знає, — відповів Шпеник. — Там буде нагляд, шоб він точно співпрацював.
— Так навіть краще, — сказав Страйк. — Дякую, друже.
— Ага, гарного полювання, — відказав Шпеник і поклав слухавку.
Страйк тільки сховав мобільний у кишеню, коли двері Лавінґтонських судових палат відчинилися, і звідти випурхнула Біжу у яскраво-червоному пальто і рушила в бік метро. Страйк дав їй трохи фори, а тоді пішов слідом. На ходу дістав мобільний і знову набрав її. Біжу дістала з сумочки телефон, подивилася на екран і сховала назад, не відповідаючи.
Бажаючи віддалитися від Лавінґтонських судових палат, щоб його не бачили колеги Біжу, Страйк ще метрів п’ятдесят «пас» свою здобич, боки Біжу не звернула на вузьку вулицю Ґейт-Стріт. Тут вона сповільнила кроки, знову дістала мобільний — вочевидь, щоб прочитати повідомлення — і нарешті спинилася, щоб написати відповідь. Страйк прискорився, і коли Біжу вже ховала телефон до сумочки, покликав її на ім’я.
Вона розвернулася і відверто перелякалася, побачивши його.
— Зайдімо туди на кілька слів, — похмуро запропонував Страйк, показуючи на паб під назвою «Корабель», схований у вузенькому провулку між двома будівлями.
— Нащо?
— Читала свіжий «Прайвет ай»?
— Я… так.
— Тоді ти знаєш причину.
— Я не…
— Не хочеш, щоб тебе бачили зі мною? То треба було відповідати на дзвінки.
Було видно, що Біжу воліла б відмовитися, але вона пішла з ним у провулок. Коли Страйк відчинив двері «Корабля», вона пройшла повз із холодним виразом на обличчі.