Але поруч зі складеним червоним одностроєм на ліжку Робін було ще дещо: коробка засобу для видалення фарби з волосся, а на ній — папірець із фразою, в якій вона впізнала цитату з «Відповіді»:
Хибне «я» прагне всього штучного і неприродного.
Істинне «я» прагне всього щирого та природного.
Робін роззирнулася і побачила, що таку саму коробку роздивляється зеленокоса Пенні Браун. Їхні погляди зустрілися; Робін усміхнулася і показала на ванну кімнату, а Пенні, усміхнувшись у відповідь, кивнула.
На подив Робін, біля раковини там стояла Луїза, ретельно зголюючи волосся перед дзеркалом. На мить їхні очі зустрілися; Луїза перша опустила погляд. Протерши тепер уже сяючу лисину рушником, вона мовчки вийшла з ванної.
— Люди мені казали, — прошепотіла Пенні, — що вона голить голову вже рік.
— Ого, — відповіла Робін. — А чому, не знаєш?
Пенні похитала головою.
Утомлена й незадоволена тим, що доведеться витрачати цінний час на вимивання синьої фарби замість сну, Робін, тим не менше, зраділа нагоді вільно поговорити з іншою вірянкою, особливо такою, чий розпорядок дня докорінно відрізнявся від її власного.
— Як у тебе справи? Я тебе майже не бачу після того, як групу Вогню переформатували.
— Чудово, — відповіла Пенні. — Ні, справді класно.
З часу прибуття на ферму її кругле обличчя схудло, під очима з’явилися тіні. Стоячи поряд перед дзеркалом, Робін та Пенні відкрили коробки і почали мастити продукт на волосся.
— Якщо почався сезон Украденого пророка, — зауважила Пенні, — то скоро ми побачимо справжню Маніфестацію.
Голос у неї був збуджений та наляканий водночас.
— Поява Утопленої пророчиці — це було щось неймовірне, правда? — озвалася Робін.
— Так, — відповіла Пенні. — Це було справді… як побачиш таке, то неможливо повернутися до звичного життя, правда? Це ніби доказ.
— Саме так, — погодилася Робін. — У мене так само.
Пенні безутішно глянула у дзеркало на своє волосся, покрите густою білою пастою.
— Все одно коріння відростало, — мовила вона, ніби переконуючи себе, що радо виконує цю вимогу.
— І чим ти займалася останнім часом? — спитала Робін.
— Ой, купою всього, — відповіла Пенні. — Готую їсти, працюю на городі. Допомагала Джейкобу. А ще вранці була цікава лекція про духовне єднання.
— Он як? — озвалася Робін. — Мені такого ще не читали… а як справи у Джейкоба?
— Йому помітно краще, — відповіла Пенні, явно вирішивши, що Робін все знає про Джейкоба.
— О, це добре, — сказала Робін, — бо чула, що він почувався не дуже.
— Ну, так, дуже «не дуже», — відповіла Пенні. Вона була якась чи то стривожена, чи то сторожка. — Це складно, правда? Бо такій людині важко відрізнити хибне «я» від чистого духу, тому вона й не може зцілити себе.
— Ой, так, — кивнула Робін, — але тобі здається, що йому вже краще?
— Так! — відповіла Пенні. — Значно!
— Мадзу така милосердна, що поселила його в садибі, — закинула пробну кулю Робін.
— Так, — знову погодилася Пенні, — але з такими проблемами він би і не зміг жити в гуртожитку.
— Та звісно, — відповіла Робін, обережно намацуючи шлях. — І доктор Джов такий добрий.
— Так, Джейкобу дуже пощастило, що він має доктора Джова, бо назовні це був би жах, — сказала Пенні. — Там таких людей, як Джейкоб, просто піддають евтаназії.
— Що, справді? — спитала Робін.
— Та звісно! — Пенні аж не повірила, що Робін така наївна. — Держава не хоче про них дбати, тому їх по-тихому вбиває Національна служба охорони здоров’я — доктор Джов каже на неї «нацистська служба організації знищення», — додала вона, а тоді тривожно глянула у дзеркало на своє волосся: — Як гадаєш, скільки ми його вже тримаємо? Без годинника так важко…
— Хвилин п’ять? — припустила Робін. Скориставшись тим, що Пенні сказала про відсутність годинників, і сподіваючись розкрутити дівчину на розповідь про щось погане, що вона бачила в УГЦ, Робін легковажно зауважила:
— Дивно, що нам треба видаляти фарбу. Адже не може бути, щоб волосся Мадзу саме по собі було таким чорним? Їй за сорок, і жодної сивої волосинки.
Поведінка Пенні умить перемінилася.
— Критика чужої зовнішності — це чисте матеріалістичне судження…
— Та я не…
— Плоть неважлива. Тільки дух важливий. — Її тон був повчальний, але погляд — наляканий.
— Знаю, але якщо наш вигляд неважливий, то нащо змивати фарбу? — розважливо спитала Робін.
— Бо… все було сказано у записці. Істинне «я» природне.