— 2012, — відповів сер Колін.
— Тобто він там уже чотири роки?
— Саме так.
— І відколи він вступив туди, ви його бачили тільки один раз?
— Один раз особисто, а потім тільки на фотографіях, які робила агенція Паттерсона. Але з ним бачився Ед.
— Ми не розмовляли, — сказав Ед. — Минулого року я спробував підійти до нього на Вардор-стріт, але він просто розвернувся і втік до храму на Руперт-Корт. Потім я ще кілька разів там проходив і бачив його здалеку, — він збирав пожертви у банку. Він здається хворим. Дуже виснажений. Він серед нас найвищий, а з вигляду втратив пару десятків кіло.
— Судячи з усього, на Чапмен-Фарм віряни хронічно недоїдають, — пояснив сер Колін. — Вони там багато постують. Я чимало дізнався про внутрішню кухню церкви від колишнього вірянина на ім’я Кевін Пірбрайт. Він виріс у церкві. Потрапив туди трирічним.
— Ага, — втрутився Джеймс, який протягом останніх кількох хвилин помітно придушував бажання заговорити. — Він має чудову відмовку.
Запала важка тиша.
— Вибачте, — сказав Джеймс, хоч не здавалося, що він вважає себе винним, а тоді, не маючи більше сили стримуватися, продовжив:
— Слухайте, Вілл, може, і був колись дурником, який не розумів, що підпал каплиці не вирішить проблеми бідності в світі, але ну досить. Досить. Знайшов час вступати в секту — саме тоді, коли ми всі тривожилися, чи не лишиться Ед паралізованим на все життя!
— У Вілла інша логіка, — заперечив Ед.
— Та яка інша, це просто мале егоїстичне гівно, — гаряче озвався Джеймс. — Він чудово розуміє, що робить, і мав купу нагод припинити це робити. Не вважайте, що це якийсь безневинний дурник, — звернувся він до Страйка та Робін. — Вілл може бути до біса зверхнім, якщо людина не така розумна, як він, а ще ви б чули, як він сперечається.
— Джеймсе, — тихо дорікнув Ед, але його брата годі було спинити.
— Мама померла на Новий рік. Одним з її останніх свідомих бажань було написати Віллу листа, де вона благала його дозволити востаннє з ним побачитися. І що? А нічого. Він не відповів нічого. Він дозволив їй померти з болісним, відчайдушним бажанням його побачити, а тоді навіть на похорон не прийшов. Це було його рішення, якого я йому ніколи не пробачу. Ніколи. Все. Я сказав, — мовив Джеймс, ляснув себе по колінах і підвівся. — Даруйте, але я не можу, — додав він і вийшов геть, перш ніж хтось устиг його спинити.
— Так і думав, що це станеться, — пробурмотів Ед.
— Вибачте, — сказав сер Колін до Страйка та Робін. Його очі були мокрі.
— Не переймайтеся, — заспокоїв його Страйк. — Ми й не таке бачили.
Сер Колін прочистив горло і продовжив із легким тремтінням у голосі:
— Останніми свідомими словами Саллі було прохання витягнути Вілла звідти… даруйте, будь ласка, — додав він, бо з-під скелець окулярів вже лилися сльози, і почав намацувати носовичок.
Ед важко підвівся, щоб сісти ближче до батька. Коли він обходив стіл, Страйк відзначив сильну кульгавість.
— Ну ж бо, тату, — сказав Ед, поклавши руку серу Коліну на плече. — Тримайся.
— Зазвичай ми так не поводимося, — сказав сер Колін до Страйка та Робін, витираючи очі і намагаючись усміхнутися. — Просто Саллі… це так… це було зовсім недавно…
Із відразливою, на думку Робін, доречністю до столика підійшов офіціант і запропонував подати обід.
— Так, чудова ідея, — хрипко погодився сер Колін. — Треба поїсти.
Поки було принесено меню і зроблено замовлення, сер Колін уже опанував себе. Коли офіціант відійшов, він сказав:
— Джеймс, звісно, до певної міри правий. Вілл неймовірно розумний і дискутує як сам диявол. Я просто намагаюся пояснити, що… що поруч із потужним розумом у ньому завжди була за-непокійлива наївність. Він має достоту добрі наміри і справді хоче зробити світ кращим, але любить, щоб у всьому були порядок та правила. До зустрічі з пророками УГЦ він захоплювався соціалізмом, а до того з нього був нестерпний кабскаут — нестерпний для ватажків, бо не любив галасливих ігор, але нам із ним теж було важко, бо він вічно робив щось корисне і завжди хотів посперечатися, чи корисну річ від нього вимагають, чи йому слід самому оцінювати свої вчинки.
Але справжня біда Вілла, — додав сер Колін, — полягає в тому, що він не бачить зла. Зло для нього — теоретичне явище, безлика світова сила, яку слід викорінити. Він абсолютно не здатен розпізнати його зблизька.
— Ви вважаєте УГЦ злом?
— О так, містере Страйку, — тихо відповів сер Колін. — Боюся, я саме такої думки.
— Ви намагалися прийти до нього? Пропонували нові зустрічі?