— Ні, — відповіла Робін, яка досі думала про те, за що Емілі так ненавидить овочі.
— Вчора до нього приходив Тато Джей.
— О, він повернувся?
— Та йому вуно не треба. Він являється до людей духом.
Шона скоса глянула на Робін з-за брудних скелець окулярів.
— Не віриш мені?
— Та звісно вірю! — якомога переконливіше відповіла Робін. — Я бачила тут неймовірні речі. Бачила, як на поклик Тата Джея з’явилася Утоплена пророчиця.
— Не з’явилася, — негайно виправила її Шона, — а марафестувалася.
— Ой, так-так, звичайно, — закивала Робін.
— Тато Джей казав, що Джейкобу час піти. Його душа надто фора. І краще вже не буде.
— Хіба його не лікує доктор Джов? — спитала Робін.
— Він зробив для Джейкоба більше, ніж роблять таким у зов-нішньому світі, — відповіла Шона точнісінько як Пенні, — але Тато Джей каже, що старатися далі нема сенсу.
— А що саме не так із Джейкобом?
— Він мічений.
— Як це?
— Мічений, — пошепки відповіла Шона, — диявулом!
— А як визначити, що людина мічена дияволом? — поцікавилася Робін.
— Тато Джей такі речі бачить. Навколо повно мічених людей, їхні душі ненурмальні. Багато хто працює в уряді, і таких ми маємо викурініти.
— «Викоренити»? Як це?
— Ну, пузбутися, — стенула плечима Шона.
— Як?
— Та хуч би як, бо тільки так ми хутчіш дусягнемо Лотусового Шляху. Ти ж знаєш, що таке Лотусовий Шлях?
Робін почала відповідати, що Лотосовий Шлях — це земний рай, який настане, щойно УГЦ виграє свою битву проти матеріалістичного світу, а тоді безперешкодно перенесеться у посмертя, але Шона перебила їй.
— О, диви. БП.
Бекка Пірбрайт ішла через подвір’я перед ними. Її волосся сяяло на сонці. Робін уже чула балачки про Бекку серед чорноробів і кухонних працівників. Усі погоджувалися, що Бекка надто юна, щоб отак стрімко піднестися серед церковних чинів, і що вона надто високої думки про себе.
— А знаєш, чому ми її називаємо «БП»?
— Бо це не тільки «Бекка Пірбрайт», а й «бульбашкова персона»? — здогадалася Робін.
— Та-ак, — кивнула Шона, явно розчарована тим, що Робін сама розгадала жарт. — Овва, — додала вона, побачивши, як Бекка на мить опустилася навколішки перед фонтаном Утопленої пророчиці. — Завжди патякає, як вуна дружила з Дайю, але то брехня. Мені Сіта сказала. Знаєш Сіту?
— Так, — відповіла Робін. З підстаркуватою Сітою вона познайомилася під час останнього відрядження на кухню.
— Вуна каже, що БП і Дайю одна одну терпіти на могла. Сіта все пам’ятає, все, що було.
— Ти про утоплення Дайю? — спитала Робін, а Бекка тим часом зникла у храмі.
— Так, і про всі чудеса, про які рузповідає БП. Сіта каже, що БП нічого не бачила. А ще сестра БП — це Емілі.
— Так, я…
— Ми думаємо, що саме тому Тато Джей не хоче прирустити з Беккою, хоч вуна дуже хоче.
— Приростити? — перепитала Робін.
— Прирустити, — повторила Шона; вони саме зупинилися вклонитися фонтану Дайю і змастити чола її водою. — Утоплена прурочиця благословить тих, хто вклуняється їй. Ну ти зовсім нічого не знаєш, так? — спитала Шона, знову підводячись. — Приростити — значить народити дитину! Я аж двох прирустила, — гордовито додала Шона.
— Двох? — перепитала Робін.
— Так, одну, коли щойно приїхала, хлопчика, його відправили до Бірмінґема, і ще духорождену дівчинку, вуна буде ще краща. Всі знають, що БП хоче прирустити від Тата Джея, а він не хоче. У неї сестра бунтівна і ще Джейкоб.
Зовсім заплутавшись, Робін спитала:
— А Джейкоб тут до чого?
— Ну ти нічого не знаєш, так? — захихотіла Шона. Вони пройшли під аркою до частини ферми, де був дитячий гуртожиток і класні кімнати та ввійшли до дверей з номером «1». За ними була занедбана класна кімната, обклеєна дитячими малюнками. Двадцятеро малюків у червоних одностроях вже сиділи за партами. Їм було, на погляд Робін, від двох до п’яти років. Вона здивувалася, що дітей так мало, адже на фермі сотня людей мала незахищений секс, але у першу чергу її вразила їхня дивна пасивність, їхні очі блукали, обличчя були відсутні, мало хто крутився — за винятком маленької Цін, яка залізла під парту і ліпила шматки пластиліну на підлогу. Хмарка білого волосся на її голові різко контрастувала зі стриженим волоссям решти дітей.
Побачивши Робін та Шону, жінка, яка вголос читала дітям, полегшено підвелася.
— Сторінка тридцять два, — сказала вона, передаючи Шоні книжку. Шона дочекалася, коли жінка вийде, кинула книжку на вчительський стіл і мовила: