— Ну добре, придумаємо їм заняття.
Вона взяла стос розмальовок.
— Будемо рузмальовувати прурока, — оголосила вона, а тоді віддала половину стосу Робін, щоб та роздала розмальовки дітям. — Ото моя, — байдуже додала Шона, показавши на заморене дівча, а тоді гаркнула: — Ану сядь!
Вона зверталася до Цін. Та почала плакати.
— Не зважай, — порадила Шона Робін. — Хай вчиться.
Тож Робін почала роздавати розмальовки, на яких був контурний малюнок Украденого пророка УГЦ. Робін чекала, що хоча б на малюнках для дітей не буде мотузки, але ні, вона гордо звисала з його шиї. Проходячи повз парту Цін, вона непомітно нахилилася, зібрала з підлоги пластилін і віддала дитині, яка перестала плакати аж так невтішно.
Ходячи між дітей, щоб похвалити чи загострити олівець, Робін чимдалі сильніше непокоїлася через їхню поведінку. Тепер, коли вона приділяла їм персональну увагу, діти на диво охоче тягнулися до неї, хоча бачили вперше в житті. Одна дівчинка без запрошення сіла Робін на коліна; друга почала гратися з її волоссям і тулитися до руки. Робін цей дитячий потяг до забороненої церквою ласки здався сумним і лякаючим.
— Ану припини! — сказала Шона до Робін просто перед класом. — Це матеріальне власництво.
Тож Робін м’яко відчепила від себе малечу і натомість пішла роздивитися малюнки на стінах, з яких частину явно намалювали старші учні, бо вона добре впізнавала сюжети. Здебільшого це було життя на Чапмен-Фарм; вона звернула увагу на далеку вежу, яка підносилася на обрії, ніби гігантська шахова фігура.
Один із малюнків особливо її зацікавив. Він був підписаний «Дериво з сокирею» і зображав велике дерево, біля підніжжя якого лежала сокира. Вона саме розглядала цей малюнок, явно намальований нещодавно, бо папір був зовсім білий, коли двері класу за її спиною прочинилися.
Робін озирнулася і побачила Мадзу у довгих червоних шатах. У класі запала мертва тиша. Діти ніби позастигали.
— Я відправила Вів’єн до стайні по Ровену, — тихо промовила Мадзу, — і дізналася, що ти забрала її із завдання, яке загадала їй я.
— Так сказали ж, що сама можу обрати пумічницю, — промовила перелякана Шона.
— З твоєї групи, — відповіла Мадзу. Її спокійний голос не пасував до виразу тонкого білого обличчя з різновисокими чорними очима. — А не з іншої.
— Вибач, — прошепотіла Шона. — Я думала…
— Ти не вмієш думати, Шоно. Ти це довела багато разів. Але ти муситимеш думати.
Мадзу пробіглася очима по дітях і спинила погляд на Цін.
— Обріж їй волосся, — наказала вона Шоні. — Я більше не хочу дивитися на це нехлюйство. Ровено, — мовила вона, уперше глянувши безпосередньо на Робін, — ходи зі мною.
53
Під двома іньськими лініями розвивається янська і з силою мчить угору. Цей рух такий буйний, що вселяє жах…
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
У голові наморочилося від страху, коли Робін ішла через клас до Мадзу й виходила за нею назовні. Вона хотіла вибачитися, пояснити Мадзу, що гадки не мала, що не можна іти з Шоною до класу, але боялася ненароком погіршити своє становище.
Відійшовши на кілька кроків від класу, Мадзу зупинилася і розвернулася до Робін, яка теж уклякнула на місці. Це вперше вони опинилися так близько одна до одної, і Робін зрозуміла, що, як і Тайо, Мадзу не дуже дбає про особисту гігієну. Вона відчувала сильний запах немитого тіла, так-сяк прихований під сильним ароматом ладану. Мадзу мовчала й тільки дивилася на Робін своїми темними різновисокими очима, змушуючи першою порушити мовчанку.
— Я… мені дуже шкода. Я не знала, що Шона не мала права забирати мене зі стайні.
Мадзу так само незворушно дивилася на неї, і знову Робін відчула дивний, тваринний страх із домішкою відрази, який не можна було пояснити самою лише владою, яку ця жінка мала у церкві. Ніав Догерті казала, що Мадзу схожа на великого павука; Робін і сама сприймала її як якусь недобру слизьку тварюку, що ховається на дні ставка; але насправді жодне з цих порівнянь не відбивало того, наскільки Мадзу була дивна. Робін ніби заглядала у пащу безодні, чиї глибини були непроникні.
Вона здогадувалася, що Мадзу чекає на щось більше за слова вибачення, але не розуміла, що це має бути. А тоді почувся шурхіт тканини. Опустивши очі, вона побачила, що Мадзу підняла поділ, оголивши брудну ногу в сандалії. Робін знову підняла погляд до її дивних різновисоких очей. Вона відчула істеричне бажання зареготати — адже не могла Мадзу чекати, що Робін поцілує її ногу, як дівчата, у яких вночі втекла дитина? — але це бажання змерхло від виразу обличчя Мадзу.