Секунд із п’ять Робін та Мадзу просто дивилися одна на одну, і Робін розуміла, що це випробування, і якщо вона прямо спитає, чи справді Мадзу хоче цього жесту, то буде так само небезпечно, як показати свою огиду чи недовіру.
«Просто зроби це».
Робін стала навколішки, швидко схилилася над ногою з чорними нігтями, торкнулася її губами і знову випрямилася.
Мадзу жодним знаком не показала, що взагалі помітила цю офіру, а просто опустила поділ і пішла далі, ніби нічого не сталося. Робін почувалася враженою та приниженою. Роззирнулася — чи бачив це хтось іще? Вона спробувала уявити, що сказав би Страйк, і відчула нову хвилю сорому. Як вона взагалі пояснить йому, нащо це зробила? Він подумає, що вона здуріла.
Біля басейну Дайю Робін знову стала навколішки і промимрила звичну ритуальну фразу.
Мадзу поруч із нею тихо промовила:
— Благослови мене, моя дитино, і покарай тих, хто сходить зі Шляху.
Тоді Мадзу підвелася, так само не дивлячись на Робін і не говорячи з нею, і рушила до храму. Панікуючи, Робін пішла слідом. Вона передчувала те, що буде. І справді, у храмі вона побачила свою колишню високорівневу групу, де були Амандіп, Волтер, Вів’єн та Кайл. Усі сиділи на стільцях, поставлених колом на блискучу п’ятикутну сцену. Вигляд усі мали суворий. Робін відчула ще більшу загрозу, коли побачила, що Тайо теж у храмі.
— Ровена взяла на себе працю, яка їй не була загадана, і саме тому ти не знайшла її, Вів’єн, — повідомила Мадзу, піднімаючись східцями, і сіла на вільний стілець, розправивши розшиті бісером червоні шати. — Вона принесла данину покори, а тепер ми дізнаємося, чи не порожнім був той вчинок. Постав свого стільця у центр кола, Ронено. Ласкаво прошу до твого Одкровення.
Робін взяла вільний стілець і поставила посередині чорної сцени, під якою ховався хрестильний басейн. Вона сіла і спробувала, притиснувши до колін спітнілі долоні, зупинити свої ноги, які трусило.
Світло у храмі почало мерхнути, лишивши освітленою тільки сцену. Робін не пригадувала, щоб під час попередніх Одкровень гасили лампи.
«Зберися», — сказала вона собі. Вона спробувала уявити усмішку Страйка, але це не допомогло: реальність була надто нагальною та близькою, хай навіть обличчя та постаті людей навколо ховалися у темряві, а губи дивно пекло, ніби доторк до ноги Мадзу лишив на них токсичний наліт.
Мадзу підняла довгий блідий палець, і двері храму за спиною Робін з ляскотом зачинилися, змусивши її підскочити на місці.
— Нагадаю, — спокійно промовила Мадзу, звертаючись до кола, — що терапія первинної реакції є формою духовного очищення. У цьому безпечному та святому місці ми говоримо словами матеріалістичного світу, щоб бороти матеріалістичні думки та вчинки. Це буде очищення не тільки для Ровени, а й для нас самих, коли ми витягатимемо й викидатимемо терміни, яких більше не вживаємо, та які досі зберігає наша підсвідомість.
Робін побачила, як темні постаті навколо кивають. У роті стало зовсім сухо.
— Отже, Ровено, — промовила Мадзу, чиє обличчя було настільки білим, що Робін досі бачила його в темряві, а криво посаджені темні очі сяяли, — настав твій час зізнатися у всьому, що ти зробила чи подумала, і що вселило в тебе глибокий сором. Який вчинок ти відкриєш нам першим?
Дуже довго — так здавалося, хоча минули лічені секунди — Робін не могла придумати, що сказати.
— Що ж, — нарешті почала вона, і у мовчазному храмі її голос лунав неприродньо голосно, — я працювала у піарі, і, мабуть, там багато уваги приділялося зовнішності і думці інших…
Кінець речення потонув у насмішках, які хвилею пронеслися по колу.
— Фальшиве «я»! — басом гаркнув Волтер.
— Заперечення, — почувся жіночий голос.
— Ти не можеш покладати відповідальність за свої вчинки на свою професію, — заявив Амандіп.
Після кількох днів важкої фізичної праці Робін думала повільно. Треба було сказати щось, що задовольнить її інквізиторів, але в голові було порожньо.
— Нема чого сказати? — спитала Мадзу, і Робін помітила у темряві її жовтуваті зуби: Мадзу всміхалася. — Що ж, спробуємо знайти підхід. Ставши частиною нашої спільноти, ти мала нахабство критикувати колір мого волосся, так?
Всі у колі ахнули. Робін відчула, як її омив холодний піт. То за це її понизили до чорної роботи? Бо вона спитала у Пенні Браун, як Мадзу зберігає таке чорне волосся у свої сорок із гаком років?
— Як, — звернулася Мадзу до решти кола, — ми називаємо людину, яка судить про інших за зовнішністю?