— Так, але він відмовився. На Чапмен-Фарм допускаються тільки віряни, а коли ми з Едом хотіли поговорити з Віллом у храмі на Руперт-Корт, нас туди не пустили. Це зареєстрована культова споруда, тож вони мають законне право не пускати відвідувачів. З того факту, що нас не пустили до церкви, ми виснували, що в них є фотографії родичів Вілла, яких служителям наказано не пускати.
Я згадував у телефонній розмові, що фірма Паттерсона прокололася саме на цьому. Вони відправили до храму того самого чоловіка, який стежив за фермою. Навколо Чапмен-Фарм всюди камери, тож служителі церкви знали, як він виглядає, і коли він з’явився на Руперт-Корт, то почув, що вони знають, хто він і на кого працює, і що Вілл теж в курсі, що я послав приватного детектива стежити за ним. Після цього я розірвав контракт із агенцією Паттерсона. Вони не просто не дістали інформації, яка б допомогла мені витягнути Вілла, а ще й додали церкві аргументів проти нашої сім’ї.
— Тож Вілл і досі на Чапмен-Фарм, правильно?
— Так, наскільки нам відомо. Іноді він збирає пожертви у Норвічі та Лондоні. Буває, що ночує в храмі на Руперт-Стріт, але зазвичай мешкає на території ферми. Кевін казав, що ново-навернені, яких не підвищують до проведення семінарів та молитовних зібрань, так і лишають в центрах для промивання мізків, які церква називає духовними ретритами. Схоже, що на Чапмен-Фарм багато важкої праці.
— Як ви познайомилися з цим… — Страйк зазирнув у нотатки, — Кевіном Пірбрайтом?
— Через його блог про УГЦ, — відповів сер Колін.
— Він не був би проти поговорити з нами?
— Певен, що він був би тільки за, — тихо відповів сер Колін, — але він помер. Застрелений в серпні минулого року.
— Застрелений? — в унісон перепитали Страйк і Робін.
— Так. Однією кулею в голову, у власній квартирі в Кеннінґ-Тауні. Це не було самогубство, — додав сер Колін, правильно вгадавши питання Страйка. — На місці злочину не було зброї. Пат-терсон говорив із поліцією: кажуть, то вбивство через наркотики. Кажуть, Кевін ними торгував.
— Ви про це знали?
— Ні, та й звідки… гадаю, бідаха хотів справити на мене гарне враження, — сумно сказав сер Колін. — Показатися адекватнішим, ніж насправді. У нього більше нікого не було, всі його рідні досі в УГЦ. Я не бував у нього вдома, і тільки під кінець він зізнався, наскільки йому було важко писати про все, що з ним сталося, збирати уривки спогадів для книжки про УГЦ. Я мав би здогадатися, мав би знайти для нього якусь допомогу. Мав би зрозуміти, що це скалічена душа, а не сприймати його як свою зброю проти церкви.
Перед тим, як його застрелили, я десь місяць не мав від нього звісток. Хвороба Саллі виявилася смертельною, а я списав Ке-віна з рахунків через його хаотичну і незручну поведінку: справа була не лише в моєму бажанні витягнути Вілла з УГЦ, — він і собі шкодив. Влаштував огидну сцену на читанні нової книжки Джайлза Гармона, лаявся, кричав. Я весь час намагався донести до нього, що від такої тактики сама тільки шкода, але він був дуже розгніваний, дуже ображений.
— А ви особисто вірите, що його вбили через наркотики?
Ед скоса глянув на батька, а той повагався і відповів:
— Коли я дізнався про його убивство, я був дуже на нервах, і… правду кажучи, я справді одразу подумав про УГЦ.
— Але тепер ви іншої думки?
— Так, іншої. Церкві не потрібна зброя, вона має дорогих адвокатів. Вони чудово затикають рота критикам: журналісти пишуть співчутливі статті, зірки роблять піар… Кевін для них задрібна рибинка, навіть якби він і встиг дописати свою книжку. Вони вже змусили його видалити всі серйозні звинувачення проти них із блогу, а ще самі звинуватили його в аб’юзі.
— В аб’юзі? Якого роду?
— У сексуальному аб’юзі, — відповів сер Колін. — Церква заявила, що він знущався зі своїх сестер. Кевін отримав від Ради принципалів листа про те, що обидві дівчини висунули проти нього вельми детальні звинувачення. Я не гірше за інших знаю, який це бич — сексуальний аб’юз. Одна з благодійних організацій, з якими я співпрацюю, допомагає його жертвам, тож я в курсі статистики і не плекаю ілюзій: чимало приємних на перший погляд людей за зачиненими дверима коять жахливі речі. Я, звісно, не можу відкинути можливість того, що Кевін і справді знущався з дівчат, але здається логічним, що якби церква справді вважала його винним, то звернулася б у поліцію, а не писала йому листи з погрозами. Мені радше здається, що це була ще одна спроба залякати його. Зважаючи на те, що розповідав мені про внутрішню кухню церкви сам Кевін, дівчат могли просто змусити підписати ті заяви… Я хотів піти на його похорон, — сумно додав сер Колін, — але це виявилося неможливим. Я зібрав відомості: його мати досі вірянка і вирішила поховати його на Чапмен-Фарм. Правду кажучи, мене це дуже засмучує… Кевін так боровся за свою свободу…