На його подив, цього разу слухавку взяли.
— Алло? — спитав жіночий голос.
— Добридень, — сказав Страйк, — це місіс Гітон?
— Та ні, це я, Ґіліян, — відповіла жінка із сильним норфолкським акцентом. — А ви хто?
— Я намагаюся зв’язатися з містером та місіс Гітон, — сказав Страйк. — Вони продали будинок?
— Та ж ні, я тут тільки квіточки пуливаю. А вони в Іспанії. А хто ви? — знову спитала вона.
— Моє ім’я Корморан Страйк. Я приватний детектив і хотів дізнатися, чи можу я поговорити…
— Страйк? — перепитала жінка на тому кінці. — То не ви того душителя піймали?
— Я. Я сподівався поговорити з містером та місіс Гітон про дитину, яка потонула у 1995-му. Вони виступали свідками під час дізнання.
— Овва, так, було таке, — озвалася Ґіліян. — Я це пам’ятаю. Ми давні друзі.
— Чи скоро вони планують повернутися до Англії? Я б волів поговорити особисто, але якщо вони не можуть…
— Леонард, бачте, ногу зламав, — пояснила Ґіліян, — тож вони затримаються у Фуенхіролі. В них там будинок. Але йому вже краще. Шеллі каже, вони за пару тиждень повернуться.
— Ви не могли б спитати, чи не будуть вони проти поспілкуватися зі мною після повернення? Я радо приїду до Кромера, — додав Страйк, якому хотілося на власні очі побачити місце, де загинули Дженніфер та Дайю.
— Ой, — із відвертим захватом відповіла Ґіліян. — Та звісно. Я впевнена, що вони будуть раді допомогти.
Страйк залишив жінці свій номер, подякував, поклав слухавку і ще раз підняв очі на дошку.
Там лишався останній папірець: кілька рядків з вірша, надрукованого у місцевій газеті в Норфолку, де вдівець оплакував покійну дружину.
Піднялося холодне море у Кромері, наче стрімка могила,
До плавчині, коли рвалась
Шалено до берега, та чорнопінна хвиля зустріла
Її й потягла назад…
Це були сильні слова, але належали вони не Вейсові. Прочитавши ці рядки, Страйк одразу запідозрив, що десь уже це бачив, і справді знайшов вірш поета Джорджа Бейкера «На порятунок друга від утоплення біля узбережжя Норфолку». Вейс узяв перші рядки чужого твору і замінив «плавця» — врятований друг Бейкера був чоловіком — на «плавчиню».
Це був безсовісний плагіат, і Страйк здивувався, як це в газеті ніхто нічого не помітив. Його зацікавила не лише крадіжка чужого вірша, а й егоїзм удівця, який хотів виставити себе поетом одразу по смерті дружини, ще й обрав текст, який розповідав про саму смерть Дженніфер, а не про її прижиттєві чесноти. Абіґейл, звісно, змалювала батька як афериста та нарциса, але вона стверджувала, що смерть Дженніфер щиро засмутила Вейса. Брудна крадіжка Бейкерового вірша для публікації в місцевій газеті не скидалася, на погляд Страйка, на вчинок справді згорьованого чоловіка.
Іще хвилину він стояв і споглядав фотографії людей, які загинули не своєю смертю — двоє від води, двоє від побоїв і один від кулі, випущеної в голову. Тоді його погляд повернувся до полароїдів із чотирма людьми у масках свиней. А потім Страйк сів за стіл і записав ще кілька питань до Джордана Рейні.
56
Сума шість на початку означає…
Навіть худа свиня має сили лютувати.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Наступного ранку ваги у ванній кімнаті сповістили Страйка про те, що до поставленої мети йому лишилися скинути менше чотирьох кілограмів. Це його підбадьорило й допомогло утриматися від спокуси з’їсти пончик по дорозі до в’язниці Бедфорд.
В’язниця являла собою потворну будівлю з червоної та жовтої цегли. Постоявши у черзі та пред’явивши дозвіл на відвідини, він разом із друзями та рідними ув’язнених пішов до кімнати очікування, схожої на спортивну залу в білих та зелених кольорах, де на однаковій відстані стояли квадратні столи. Страйк із порогу впізнав Рейні, який уже сидів і чекав на нього.
В’язень, убраний в джинси та сіру кофту, здавався точно тим, ким був: небезпечною людиною. Височезний, худий, проте широкоплечий, він мав поголену голову і жовтувато-брунатні зуби. Майже кожну видиму ділянку його тіла вкривали татуювання: навіть на горлі була морда тигра, а більшу частину лівої щоки приховував піковий туз. Коли Страйк сів навпроти нього, Рейні глянув на міцного чорношкірого в’язня, який мовчки стежив за ними з-за сусіднього столу, а Страйк за ці кілька секунд встиг помітити на лівій кисті Рейні кілька витатуйованих ліній — три перервані, три суцільні. Також він відзначив, що піковий туз на обличчі частково приховує старий шрам.