— Дякую, що погодився зі мною зустрітися, — мовив Страйк, коли арештант розвернувся до нього.
Рейні тільки рохнув. Страйк звернув увагу на те, що він моргає ніби сповільнено, лишаючи очі заплющеними на частку секунди довше, ніж більшість людей. Враження це справляло дивне: ніби великі, з довгими віями, ясні й блакитні очі самі дивувалися, що опинилися на такому обличчі.
— Як я згадував по телефону, — сказав Страйк, дістаючи записник, — мене цікавить інформація про Універсальну гуманітарну церкву.
Рейні склав руки на грудях і сховав кисті під пахви.
— В якому віці ти приєднався до них? — спитав Страйк.
— У сімнадцять.
— З яких міркувань?
— Треба було перекантуватись.
— Норфолк — це далеченько. Ти ж виріс у Тауер-Гемлетс?
Те, що Страйк це знає, Рейні не потішило.
— Я у Тауер-Гемлетс тіки з дванадцяти років жив.
— А до цього?
— З мамкою в Норфолку. — Рейні ковтнув, і рух помітного кадика змусив тигра на його горлі зморщитись. — Як померла, то перебрався до Лондона, до мого старого. Потім жив в опікунів, потім на вулиці, потім на Чапмен-Фарм.
— Тобто ти народився у Норфолку?
— Так.
Це пояснювало, яким чином юнак із такою біографією, як у Рейні, потрапив у таку сільську глушину. З досвіду Страйк знав, що цей типаж рідко сходить з орбіти столиці — власне, майже ніколи.
— Мав там родичів?
— Та нє. Хотів змінити обстановочку.
— Тебе переслідувала поліція?
— Завжди, — без усмішки відповів Рейні.
— Як ти дізнався про Чапмен-Фарм?
— Ми з іншим хлопом бомжували в Норвічі, зустріли дівчат, ті збирали гроші для УГЦ і нас запросили.
— Інший хлоп — це не Пол Дрейпер?
— Так, — кивнув Рейні, знову не радий, що Страйк стільки знає.
— Як гадаєш, із яких міркувань дівчата з УГЦ запросили на ферму двох безхатьків?
— На фермі багато важкого треба носити.
— Тобі довелося стати вірянином, щоб там жити?
— Так.
— І довго ти там лишався?
— Шось три роки.
— В такому віці це довго, — зауважив Страйк.
— Я тварин люблю, — заявив Рейні.
— Крім, як ми вже з’ясували, свиней.
Рейні облизав зуби, не розтуляючи губ, повільно моргнув і відповів:
— Їх не люблю. Бздять дуже.
— Я думав, свині чисті тварини.
— Неправильно ти думав.
— А тобі часто сняться кошмари про щось, якщо воно погано пахне?
— Я просто не люблю свиней.
— І це не тому, що «свиня вчиняє захланно»?
— Шо? — спитав Рейні.
— Я чув, що свиня має особливе значення в «Ї Цзін».
— А шо то?
— Книжка, з якої ти взяв оту гексаграму на лівій руці. Можна подивитися?
Рейні неохоче підкорився, вийнявши долоню з-під пахви і простягнувши Страйкові.
— Котра це гексаграма? — спитав Страйк.
Рейні, здавалося, не мав охоти відповідати, та зрештою сказав:
— П’ятдесят шоста.
— І що вона означає?
Рейні двічі моргнув, а тоді буркнув:
— Блукальця.
— Чому саме його?
— «Той, хто не має друзів — це блукалець». Я ше малий був, як це набивав, — додав він і знову сховав руку під пахву.
— Тобто вони прищепили тобі свою віру?
Рейні промовчав.
— Маєш якусь думку про релігію УГЦ?
Рейні знову глянув на здорованя за сусіднім столом, який, замість розмовляти зі своїм відвідувачем, загрозливо дивився на нього. Роздратовано стенувши широкими плечима, Рейні неохоче відповів:
— Я всяке бачив.
— Наприклад?
— Всякі штуки, шо вони можуть.
— «Вони» — це хто?
— Вони. Отой Джонатан і ця… вона ше жива? — спитав Рейні. — Мадзу?
— А чому вона мала померти?
Рейні не відповів.
— То що за штуки ти бачив у виконанні Вейсів?
— Та… речі зникали. Духи всякі…
— Духи?
— Я бачив, як вона викликала духа.
— І на що цей дух був схожий? — спитав Страйк.
— На привида, — відповів Рейні, обличчям ніби кидаючи Страйку виклик — мовляв, тільки засмійся мені. — У храмі. Я сам бачив. Такий… прозорий.
Рейні знову повільно моргнув, а тоді спитав:
— А шо, ти з кимсь говорив, хто теж там був?
— Ти вважаєш, що той привид був справжній? — проігнорував його питання Страйк.
— Не знаю… мабуть шо так, — відповів Рейні. — Ти, бляха, того не бачив, — додав він із тінню гніву, а тоді глянув на охоронця за Страйком і додав із силуваною стриманістю, — хоч, може, то і фокус. Не знаю.