— Не підкажеш, де кабінет Мадзу? — спитала вона в Сіти.
— В задній частині будинку.
Тож Робін обійшла сходи, пройшла вистеленим червоним килимом коридором із китайськими масками і розписаними панелями і потрапила у самісіньке серце будинку. Проходячи повз кухню, вона відчула пахощі смаженої ягнятини, що різко контрастували з гнітючими міазмами варених овочів із бляшанки у тій кухні, де вона щойно була.
У самісінькому кінці коридору були чорні лаковані двері — зачинені. Наблизившись, Робін почула за ними голоси.
— …етичне питання, авжеж? — казав чоловік, у якому вона майже непомильно впізнала Джайлза Гармона. Він казав, що приїхав на кілька днів, а сам гостював на фермі вже тиждень, і не раз Робін бачила, як він веде до «кімнат усамітнення» котрусь юну дівчину. Гармон, який ніколи не надягав червоний однострій звичайних вірян, зазвичай ходив у джинсах та дорогих на вигляд сорочках. Його кімната в садибі дивилася на подвір’я, і часто можна було бачити, як він сидить за вікном і набирає текст.
Голос Гармона був не такий звучний, як зазвичай. Робін навіть здалося, що вона чує нотки паніки.
Усе, що ми тут робимо, етично, — відповів другий чоловічий голос, і вона негайно впізнала Енді Джова. — Це цілком етичний варіант. Не забувай, що він не відчуває так, як ми. В цьому тілі немає душі.
— Ти це схвалюєш? — спитав у когось Гармон.
Цілковито, відповіла жінка, у якій Робін легко впізнала Бекку Пірбрайт.
— Що ж, як скажеш. Адже він твій…
— Жодного зв’язку тут немає, Джайлзе, — майже сердито від повіла Бекка. — Жодного. Я здивована, що ти взагалі…
— Пробач, пробач, — примирливо відповів Гармон. — Матеріалістичні цінності… мені потрібна медитація. Я впевнений у вашій правоті. Ви, звісно, маєте справу з цією ситуацією значно довше, ніж я.
Робін здалося, що він репетирує свій захист. Вона почула кроки і мала всього кілька секунд, щоб у своїх кросівках безгучно втекти назад коридором, тож коли Гармон вийшов, здавалося, що вона тільки наближається до дверей.
— Мадзу вільна? — спитала Робін. — Мені дозволено звернутися до неї.
— Скоро звільниться, — відповів Гармон. — Почекай, мабуть, тут.
Він пройшов повз неї і почав підніматися сходами. За кілька секунд двері знову прочинилися, і з них вийшли доктор Джов та Бекка.
— Що ти тут робиш, Ровено? — спитала Бекка, і її осяйна усмішка здалася Робін трохи силуваною.
— Я хочу зробити пожертву на церкву, — відповіла Робін. — Мені сказали з цього приводу звернутися до Мадзу.
— О, я зрозуміла. Так, ходи, вона там, — сказала Бекка, показуючи на двері. Вони з Джовом пішли геть, перемовляючись так тихо, що Робін не розчула жодного слова.
Зібравшись, Робін постукала у двері.
— Так, — відповіла Мадзу, і Робін увійшла.
Кабінет, добудований до старої садиби, був такий заставлений, пістрявий і просочений пахощами, що Робін ніби потрапила на східний базар. На полицях стояли цілі когорти статуеток, божеств та ідолів.
На верхівці китайської шафи виднілося велике фото Дайю в золотій рамці, перед яким курився у чаші ароматичний папір й були викладені ласощі та квіти. На якусь мить Робін захопив несподіваний спазм співчуття до Мадзу, яка сиділа перед нею за схожим на Джовів столом із чорного дерева у своїх червоних шатах. Чорне волосся спадало обабіч блідого обличчя, на грудях лежала перламутрова рибинка.
— Ровено, — промовила вона без усмішки, і мить доброти розвіялася без сліду: Робін ніби знову відчула сморід брудної ноги Мадзу, яку вона мусила поцілувати.
— Ем… я хочу пожертвувати церкві гроші.
Якусь мить Мадзу без усмішки приглядалася до неї, а тоді сказала:
— Сядь.
Робін підкорилася. Сідаючи, вона помітила на полиці за спиною Мадзу дещо недоречне: маленький білий освіжувач повітря, невідомо нащо потрібний у цій просоченій пахощами кімнаті.
— Отже, ти вирішила, що хочеш поділитися з нами? — спитала Мадзу, вдивляючись в обличчя Робін своїми різновисокими темними очима.
— Так. Зі мною говорив Тайо, — відповіла Робін, цілком певна, що Мадзу про це знає, — і я багато думала, і так, його правда, я досі не перемогла матеріалізм, і настав час мені довести свою відданість не словом, а ділом.
На довгому білому обличчі з’явилася тонка усмішка.
— Але ти відмовилася від духовного єднання.
— Після Одкровення мені було так погано, я не почувалася гідною, — відповіла Робін. — Але я хочу викорінити фальше «я», дуже хочу. Я знаю, що маю серйозно попрацювати.
— І як ти робитимеш пожертву? Ти не взяла з собою кредитних карток.