Робін схаменулася; не можна, щоб Страйк подумав, що в неї їде дах. Викресливши останнє слово, вона натомість написала:
…дуже стрьомно.
3. Ван
Коли, ми повернулися до жіночого гуртожитку після Маніфестації, у Ван почалися пологи. Тут, вочевидь, є усталена процедура на такі випадки, бо до неї негайно підступилася група жінок, серед них Луїза Пірбрайт та Сіта (про неї нижче). Бекка вибігла з гуртожитку доповідати Мадзу, а тоді щогодини приходила по новини й носила їх до садиби.
У ванній знайшлося середньовічне приладдя: шкіряний ремінь, який Ван мала закусити, та іржаві щипці. Ван не можна було шуміти. Я в ту ніч мала піти до пластикового каменя, але не могла покинути гуртожиток, бо ніхто не спав.
Ван народжувала тридцять шість годин. Це було дуже страшно, і я ледве не сказала, хто я насправді, щоб викликали поліцію. Не знаю, чи це нормально для пологів, але вона втратила дуже багато крові. Я була поруч у момент народження дитини, бо одна з акушерок не витримала, і я заступила на її місце. Дитина була в неправильному положенні, я була певна, що вона народиться мертвою. Спершу немовля було синє, але Сіта його оживила. Ван навіть не дивилася на дитину. Сказала віддати її Мадзу. Більше я дитину не бачила. Ван досі у гуртожитку і не встає. Каже, що скоро оклигає, і я на це сподіваюся усім серцем, бо вигляд вона має жахливий.
4. Сіта
Жінкам, які дві ночі сиділи з Ван, сьогодні дозволила доспати. У мене вийшло поговорити з Сітою в гуртожитку, а потім ми разом сиділи за вечер…
— Чорт, — буркнула Робін, струснувши ручку. Як вона і боялася, паста закінчувалася.
А тоді Робін уклякнула. Ручка більше не дряпала по аркушу, і тепер вона почула інший звук: кроки та жіночий голос, який наспівував:
— Lokah Samastah Sukhino Bhavantu… Lokah Samastah Sukhino Bhav…
Спів обірвався. Робін вимкнула ліхтарик, який тримала в зубах, і кинулася в кропиву, але запізно: та, що співалася, встигла побачити світло.
— Хто це? Хто тут? Я т-т-тебе б-б-бачу!
Робін повільно сіла, сховавши ліхтарик, ручку та папір за спиною.
— Лін, — сказала вона. — Привіт.
Цього разу дівчина була сама. Повз саме промчала машина, і у світлі фар Робін побачила, що бліде обличчя Лін заплакане, а в руках у неї оберемок із коренем вирваних бур’янів. Дуже довго — так здавалося, хоч минули лічені секунди — вони дивилися одна на одну.
— Що т-т-ти т-т-тут робиш?
— Хотіла подихати, — відповіла Робін, аж здригнувшись від такої недолугої брехні, — а тоді мені стало… стало зле, і я сіла. Такі важкі були останні дні, правда? Ван… і… і все це.
У блідому світлі місяця Робін побачила, як дівчина підняла очі на дерева, в бік найближчої камери спостереження.
— Чому т-т-ти п-прийшла сюди?
— Загубилася, — збрехала Робін, — а тоді побачила світло з дороги і підійшла, щоб зрозуміти, де я. А ти що тут робиш?
— Н-не кажи н-нікому, що м-мене б-б-бачила, — відповіла Лін. Її очі на затіненому обличчі дивно блищали. — Як ск-кажеш к-к-комусь — я розповім, що т-ти встала…
— Я не скажу…
— …встала з ліжка, а я п-п-пішла за т-т-тобою.
— …обіцяю, — гаряче відповіла Робін. — Я нікому не скажу.
Лін розвернулася й зникла за деревами, не випускаючи з рук своїх бур’янів. Робін дочекалася, коли стихнуть її кроки, і лишиться тиша, порушувана лише звичними шерехами нічого лісу.
Паніка накривала з головою Робін, яка сиділа, завмерши, й обмірковувала можливі наслідки несподіваної зустрічі. Вона глянула на паркан за своєю спиною.
Шах досі поблизу. Чи не краще перелізти на дорогу й там дочекатися, поки він повернеться по камінь? Якщо Лін заговорить, якщо Лін скаже очільникам, що бачила Робін на сліпій плямі периметру з ліхтариком, якого та ніяк не могла мати…
Кілька хвилин Робін не рухалася й думала, ледь свідома холоду землі, на якій сиділа, та подиху вітру, який ворушив пасма волосся на поштриканій кропивою шиї. А тоді, прийнявши рішення, знову намацала незакінчений лист, ручку та ліхтарик, перечитала вже написане і продовжила.
На вигляд їй більше 70 років, і вона була тут від самого заснування церкви Сіта прийшла сюди викладати йогу на запрошення Вейса і, за її словами, скоро зрозуміла, що Тато Джей — «дуже великий свамі», і тому залишилася.
Я її розговорила на тему Бекки, бо Сіта її не любить (її ніхто не любить). Я обмовилася, що ось Бекка знала Утоплену пророчицю, а Сіта відповіла, що насправді Бекка в дитинстві заздрила Дайю. Вона сказала, що всі дівчатка любили Шері, а Бекка ревнувала, що та приділяє Дайю особливу увагу.