— Так, — кивнув Леонард.
— Саме такими словами? «Я могла це спинити»? Не «могла її врятувати"?
Леонард завагався й розсіяно пригладив сиві пасма, які так погано ховали його лисину.
— Так, «я могла це спинити», — відповів він.
— Як ти можеш пам’ятати конкретні слова, коли минуло стільки часу, — презирливо кинула Шеллі.
— Мовчи, жінко, — знову цитьнув на неї Леонард, уже не всміхаючись. — Можу, і скажу тобі, чому, — бо я їй на те сказав: «Ніщо на світі не спинить розривну течію». Отак я сказав. А вона тоді: «В житті більше не плаватиму», — щось таке, а я на те: «Та дурниці, чи ти дарма стільки медалей маєш», — а вона засміялася…
— Засміялася! — обурено підхопила Шеллі. — Засміялася, коли дитина загинула!
— …і почала мені рузповідати, що і де вигравала, а тоді ти прийшла з нужника, — сказав до Шеллі Леонард, — і сказала, що треба вертатися до Бетті, то ми й пішли. Але я точно знаю, що вона тренувалася на свіжому пувітрі, бо…
— Бо знов уявив її в мокрих трусах, — звернулася до аудиторії Шеллі, але ніхто не засміявся: всіх надто захопила розповідь Леонарда.
— …бо вона рузповідала про відкритий басейн. Я це запам’ятав. Ти на ту дівчину завжди нападала, — додав він, скоса дивлячись на дружину. — Не така вона погана, як ти малюєш.
— То була її провина, — відповіла невблаганна Шеллі, і двоє жінок на канапі забурмотіли, підтримуючи її. — Що за дурниця, — повести дитину, яка не вміє плавати, на пляж глупої ночі. Я в туалеті говорила з її тіткою, — додала вона, явно намагаючись зрівняти рахунок із Леонардом, який щойно отримав від Страйка стільки уваги, — і та погодилася, що винна дівчина, і пудякувала мені й Леонардові, що ми викликали берегову охурону, і ще сказала, що яке пулегшення, що все скінчилося. Балакала по-аристократськи, — розважливо додала вона, — але жіночка приємна.
— Це майже кінець, але маю ще кілька питань, — сказав Страйк, заглядаючи в свої нотатки, щоб нічого не пропустити. — Ви когось іще бачили на пляжі до приїзду поліції?
— Та ні, там нікого… — почала Шеллі, але Леонард перебив її: — Бачив. Бачив отого бігуна.
— А, так, був там один, — пробурчала Шеллі. — Але він взагалі не про те.
— Коли саме ви його бачили? — спитав Страйк.
— Пробіг повз нас, — відповів Леонард. — Майже одразу, як ми вийшли на пляж.
— Він біг до місця, де ви побачили Шері, чи від нього? — уточнив Страйк.
— Від нього, — відповів Леонард.
— Пам’ятаєте, як він виглядав?
— Здуровий такий, — відповів Леонард, — але темно було.
— Він був сам? Просто біг чи щось ніс?
— Та нічого не ніс, — відповів Леонард.
— Зважаючи на час, коли це сталося, він мав пробігти повз Шері та Дайю, коли вони ще були на березі? Чи коли вони вже ввійшли у воду?
Гітони перезирнулися.
— Друге, — відповів Леонард. — Десь за п’ять хвилин після того, як ми його пубачили, вуна вибігла з води з криком.
Страйк зробив помітку в записнику, а тоді спитав:
— Ви бачили поблизу якісь човни — до прибуття берегової охорони?
Гітони похитали головами.
— А фургон, коли ви до нього підійшли, був порожній?
— Так, пурожній і замкнений, — відповів Леонард.
— Ви не знаєте, як довго берегова охорона шукала тіло?
— Та кілька днів точно, — відповів Леонард.
— На дізнанні казали, що її затягнуло на дно, і там вуна за щось зачепилася, — сказала Шеллі. — Страшне, — додала вона, гладячи вуха своєї маленької болонки. — Як подумаю про це… ай, бідолашна дитина.
— Останнє питання, — сказав Страйк, — чи пам’ятає хтось інший випадок, коли біля пляжу втонула людина? Це було у 1988-му, — у жінки почалися судоми в воді неподалік від берега.
— Ану чекайте, — зі свистом мовив Джордж із канапи. — У вісімдесят восьмому? Я це пам’ятаю. Я там був!
Решта товариства здивовано розвернулася до нього.
Та-ак, — збуджено провадив Джордж, — якщо це та, що я думаю, то вуна теж була з маленькою дівчинкою!
— Схоже, що це та жінка, — відповів Страйк. — Потопельниця була на пляжі з чоловіком і донькою. Ви бачила, що саме сталося?
— Бачив, як хлоп з довгим вулоссям плигнув у море, а тоді вуни ще з іншим хлопом витягнули її на берег. Дитина кричала і плакала. Страшне діло. Перший хлоп їй робив штучне дихання до швидкої, але чув, що не пумогло, вона пумерла. В газеті писали. Епілепсія. Страшне діло!
— А до чого тут та інша дитина? — з цікавістю спитала Шеллі.
— Чоловік, чия дружина померла від судом у воді, був вітчимом Дайю, — відповів Страйк.