— Не може бути! — в один голос скрикнули Шеллі та Сюзі.
— Але сталося, — відповів Страйк, закриваючи записник.
— Оце так збі-іг, — мовила Шеллі, широко розкриваючи очі.
— І буває ж таке, правда? — погодився Страйк. — Що ж, гадаю, це все. Ви дуже допомогли, дякую. Ви не підкажете, як пройти на ту частину пляжу, де ви зустріли Шері?
— До кінця вулиці прямо, а там наліво, — показав Леонард. — Не пропустите: там і старе кафе, і стоянка ніде не ділися.
— А де… — почав Страйк, звертаючись до Джорджа, але той передбачив його питання.
— На тому самому місці, — відповів він, і троє жінок ахнули. — Точнісінько на тому самому місці.
63
Серце думає невпинно. Цього не можна змінити, проте порухи серця — тобто думки людини — слід обмежити поточними обставинами. Линучи думкою за їхні межі, серце тільки завдає собі болю.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
На те, щоб вирватися від Гітонів та їхніх друзів, у Страйка пішло ще двадцять хвилин. Він зробив це якомога люб’язніше на випадок, якщо виникне потреба знову з ними поговорити. Вийшовши за двері, він із полегшенням розслабив м’язи обличчя, спустився до кінця Ґарден-стріт і вийшов на еспланаду.
Небо було сіре та пласке, сонце, що намагалося пробитися крізь хмари, здавалося срібною плямою. Крокуючи променадом над пляжем, він дістав із кишені електронку. Хоч Страйк і втратив багато ваги порівняно з минулим роком, куксу все ще натирало, а м’язи у правому стегні були перенапружені. Нарешті він побачив ряд яток, які торгували кавою, бургерами та пляжними іграшками. Поруч була невелика стоянка.
Отже, це тут багато років тому Шері Ґіттінз припаркувала старий фургон із ферми і понесла Дайю до моря.
Солоний бриз щипав Страйкові утомлені очі. Він оперся на поруччя і вдивився у пляж. Хоч погода була кепська, темним піском, пересипаним округлою галькою — точно такою, як у стінах старої забудови містечка — бродили поодинокі відпочивальники. Серед обтесаних морем камінців квилили мартини, самі схожі на сірі уламки скель. Страйк не бачив ні водоростей, ні мушель, ні прапорців, які сповіщали про небезпеку; море здавалося цілком мирним, а його солоний запах у поєднанні з плюскотом хвиль, що ритмічно набігали на берег і тікали, тільки посилювали меланхолію, яку він старався не пускати в голову.
«Зберися».
Двоє людей втопилися тут із семирічним проміжком — двоє людей, пов’язаних із Джонатаном Вейсом. Що сказала заплакана Шері Леопарду Гітону? «Я могла це зупинити». Не «зупинити її», а «зупинити це». Що — «це»? Змову, про яку написав на стіні спальні Кевін Пірбрайт? І якщо змову, то чию?
Страйк не оминув увагою той факт, що троє свідків бачили, як Шері та Дайю поїхали з Чапмен-Фарм, а тоді ще одна зі свідків бачила, як Шері несла Дайю на пляж, а от у того, що сталося там, біля води, свідків не було. Ні Гітони, ні бігун (про якого в газетах не було жодного слова) нічого про це не знали. Про той критично важливий проміжок часу, коли Дайю зникла назавжди, світ знав лише з ніким не підтверджених слів Шері Ґіттінз та з міфів, накручених навколо постаті Утопленої пророчиці.
Було ще темно, коли вони спустилися до моря, міркував Страйк, дивлячись на пересипаний камінцями пляж. Може, Шері мала когось зустріти? Вона добре плавала: чи не було це частиною плану? Чи не могла Шері ввійти у темну воду з Дайю на плечах, щоб у морі передати її на човен, який чекав неподалік? А тоді та людина кудись забрала Дайю і, можливо, вбила і десь поховала, а Шері повернулася на берег і розіграла трагедію про випадкове утоплення? А може, Дайю ще десь живе під іншим іменем? Зрештою, викрадених дітей не обов’язково вбивають — дехто живе в неволі чи на вихованні у сім’ях, з якими не має кровного зв’язку.
А може, Шері довелося нести Дайю на пляж, бо в якийсь момент дитину приспали? На Чапмен-Фарм вона була жива й бадьора, махала людям, які бачила, як від’їхав фургон. Може, дорогою Шері дала Дайю напій з наркотиком («Там було таке, що всім малим налили якусь штуку, мабуть, наркотик», — писав Кевін Пірбрайт), і дівчинка втопилася не тому, що забрела у течію, а через те, що була не при тямі, а Шері тримала її під водою? І в такому разі плавальні таланти Шері були потрібні для того, щоб відтягнути тіло на глибину в надії, що там воно зникне навіки, і ніхто не зробить розтин?
А може, правда лежала десь посередині цих двох теорій? Тіло затягнули на човен, прив’язали щось важке і викинули там, де берегова охорона не стане шукати, бо течія мала б віднести Дайю в інший бік? Але якщо човен і справді чекав неподалік від темного пляжу, йому мало сильно пощастити, щоб не бути поміченим береговою охороною: за такий короткий час тільки велике та потужне судно встигло б забратися подалі, але в такому разі Гітони мали б почути гуркіт мотору серед досвітньої тиші.