Була, звісно, ще й інша можливість: що йшлося про чистий збіг двох трагічних випадковостей, що сталися в одному місці з семирічним проміжком.
«Піднялося холодне море у Кромері, наче стрімка могила…»
Страйк дивився на безкраю масу води і думав про те, чи лишилося щось від Дайю у тих глибинах — начисто об’їдені кістки у путах риболовецької сітки, череп, який м’яко перекочується по дну, коли нагорі біснуються хвилі. А ті слова — «Я могла це зупинити» — тоді означали просто «я могла зупинити ту прогулянку на пляж, не слухати її».
«Та досить».
«Ну, добре, — засперечався він сам із собою, — а які є докази того, що це не просто збіг обставин?»
«Спільний знаменник. Джонатан Вейс».
«Це не доказ. Це елемент збігу».
Зрештою, якби Вейс спланував убивство падчерки, щоб отримати ту чверть мільйона, яку коштувала мертва Дайю, нащо казати Шері віднести її точно туди, де втратила життя його перша дружина?
Бо убивці схильні до усталеності? Бо убивши одну, він мусив повторювати ту саму успішну схему й надалі? Чи міг Вейс планувати нахабний подвійний блеф перед поліцією? «Якби я хотів її втопити, то нащо б робив це там само?» Невже гординя Вейса спонукала його повірити у власну здатність переконати всіх, що це просто страхітливий виверт долі? Утім, і ця теорія містила хибу: смерть першої місіс Вейс і справді була випадковістю. Свідчення Джорджа підтвердили слова Абіґейл: Вейса не було у морі, коли втонула його дружина, і він зробив усе можливе, щоб її врятувати. Хіба що… споглядаючи камінці на пляжі, Страйк замислився про те, чи можливо навмисно викликати в людини епілептичний напад. Він дістав із кишені записника і зробив собі помітку, що треба поцікавитися цим питанням. А тоді знову підняв очі на море, відкладаючи мить, коли знову доведеться йти, і подумав про Шері Ґіттінз. Дівчина, яка наївно привезла свого озброєного ножем бандюка-бойфренда під аптеку серед білого дня, а за кілька років до того під коронерським судом бовкнула Леопардові Гітону, що могла «це» зупинити, навряд чи здатна була спланувати таке. Ні, якщо зникнення Дайю було сплановане, то Шері — тут Страйк мав певність — була лише інструментом, а не диригентом змови. В животі гучно забурчало. Страйк був утомлений, голодний, нога боліла. Останнє, чого йому хотілося, — це їхати ввечері до Лондона. Неохоче відвернувшись від моря, він пішов назад і на початку Ґарден-стріт уперше зауважив присутність величезного і вельми потворного готелю з червоної цегли, який дивився на пірс. Спокусу лишитися посилило й видовище пабу «Голова короля» з терасою на Гай-стріт ліворуч. Задній вхід готелю «Париж» (чому раптом Париж?) знаходився просто через дорогу від пабу, що теж нестерпно манило.
«Та пішло воно все».
Пояснить рішення переночувати бухгалтерові потребами розслідування. У «Голові короля» Страйк проглянув меню й замовив пінту улюбленого темного «Дум Дару», а ще бургер та картоплю, виправдавши це тим, що весь тиждень сумлінно тримався дієти.
На мокрій терасі нікого не було, і це Страйка дуже влаштовувало — він хотів зосередитись. Сівши за столик і діставши електронку, він узявся за роботу, а саме за гугління з мобільного. Перевіривши відкриті басейни неподалік від адреси, за якою Шері мешкала в дитинстві, він відзначив басейн у Герне-Гіллі. Пам’ятаючи про те, що юніорську кар’єру у плаванні вона мала б провадити під даним при народженні іменем — Карін Мейк-піс — Страйк гуглив далі й нарешті на четвертій сторінці знайшов те, що шукав: старе фото змішаної команди з плавання на фейсбуковій сторінці жінки на ім’я Сара-Джейн Барнетт.
У центрі групи позувала дівчинка одинадцятьох чи дванадцятьох років, на чиєму пухкому личку Страйк упізнав простодушну усмішку майбутньої Шері Ґіттінз. Світлину Сара-Джейн Барнстт підписала так:
Щасливі спогади про старий басейн Брокнелл! Якби ж тепер мати таку форму, але мені вже не 12! Справа наліво: Джон Кертіс (ми всі були в нього закохані!), Тамзін Коач, Стюарт Вайтлі, Керрі Мейкпіс, ваша покірна слуга, Келлі Паверс і Ріс Саммер.
Страйк повернувся до сторінки Керрі Кертіс Вудз, яка досі не прийняла його запиту на дружбу. Що ж, тепер він знав, що колись Шері теж називалася Керрі, ба більше, він розумів, звідки взялося прізвище «Кертіс»: це була данина дитячій закоханості.