Чоловік із лагідним обличчям повернувся. Крокуючи назад проходом між лавами, від сором’язливо спинився біля Страйка.
— Сподіваюся, ви знайшли те, що вам було потрібно.
— Знайшов, — відповів Страйк. — Дякую.
ЧАСТИНА П’ЯТА
Куй/Протидія
Вгорі вогонь, внизу озеро:
Образ ПРОТИДІЇ. Так у всякому товаристві Муж учтивий зберігає окремість.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
65
Ця лінія хитлива й перебуває між двома сильними лініями; її можна порівняти з жінкою, що загубила покривало і стала вразлива для нападок.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Страйк не бачив потреби інформувати Робін про самогубство Шарлотти чи що він заїхав до церкви Святого Івана Хрестителя, тож із наступного листа вона дізналася лише про його розмову з Гітонами. Думка про те, що її партнер на шляху до узбережжя проїхав за якусь милю від Чапмен-Фарм, тільки поглибила самотність Робін. Їй теж згадалися двоє приморських містечок, де вони побували разом під час минулих розслідувань, а особливо — та вечеря у Вітстейблі: білі корали на коминкових полицях, сірі стіни, образ усміхненого Страйка навпроти у рамці вікна, за яким спадали сутінки, міняючи барву моря на індигову. На щастя, глибока втома переважила схильність Робін розмірковувати над навіяними цими спогадами почуттями.
Його звіт про розмову з Гітонами вона прочитала при світлі ліхтарика тричі, щоб точно все запам’ятати, а тоді порвала листа. Тепер іще сильніше затявшись дізнатися про смерть Дайю якомога більше, Робін вирішила знову спробувати потоваришувати з Емілі Пірбрайт, хоч це й буде непросто. Протягом кількох наступних днів у неї ніяк не виходило навіть наблизитися до неї, аж за тиждень після отримання листа від Страйка несподівано з’явилася така нагода.
За сніданком до Робін підійшов молодий чоловік із короткими дредами і повідомив, що її приєднано до групи, яка сьогодні вранці поїде збирати пожертви у Норвіч.
— Приведи себе до ладу, — сказав він їй. — На твоєму ліжку лежить чистий однострій. Автобус їде за пів години.
Робін уже звикла до отаких згадок про час, який рядові члени церкви ніяк не могли відстежити, і дізналася, що найкраще сприймати подібні настанови як вимогу зробити щось якомога скоріше. Тож вона швидко проковтнула залишки своєї каші, хоч зазвичай старалася розтягнути кожну трапезу.
Зайшовши до спальні, вона побачила на ліжках чисті однострої, — уже не червоні, а білі. З цього Робін виснувала, що церква вступила до пори Утопленої пророчиці. А тоді — побачила Емілі, яка саме знімала червону кофту.
— О, Емілі, а ти теж із нами? — здивувалася Вів’єн, яка зайшла за кілька хвилин після Робін. Емілі кинула на Вів’єн ворожий погляд і відвернулася, натягуючи чисту кофту.
Робін навмисно вийшла з гуртожитку разом із мовчазною Емілі, сподіваючись сісти поряд із нею в автобусі. Та не встигли вони пройти і кількох метрів, як чоловічий голос покликав:
— Ровено!
Робін розвернулася, і в неї аж серце впало: на ферму повернувся Тайо. Він теж був у чистому білому однострої і вряди-годи навіть голову помив.
— Привіт, — сказала Робін, намагаючись зобразити радість від зустрічі, а Емілі пішла собі, склавши руки на грудях.
— Я вирішив, що ти сьогодні приєднаєшся до збору пожертв, — мовив Тайо, жестом запрошуючи її пройтися з ним, — бо думав про тебе, думав про те, що тобі слід дати більше можливостей показати зміни в твоєму мисленні. Чув, що ти нарешті пожертвувала церкві гроші. Дуже щедро.
— Ні, — відповіла Робін, не бажаючи потрапити у пастку, яку очільники церкви часто розставляли для необачних, — це не щедро. Ти був правий, я мала зробити це значно раніше.
— Хороша дівчинка, — відповів Тайо, простягаючи руку й починаючи масажувати їй шию, так що в Робін знову пішли сироти шкірою. — Щодо решти, — додав він притишено, так само торкаючись її шиї, — я почекаю, поки ти сама прийдеш до мене і попросиш про духовне єднання. Ось це буде справжня демонстрація зміни свідомості, справжня відмова від егомотивності.
— Гаразд, — відповіла Робін, не маючи сили звести на нього очі. Вона помітила, що Емілі озирнулася на них без жодного виразу на обличчі.