Двадцять хвилин Страйк сидів і дивився на вхід складу, але брати не з’являлися. Знаючи, що обов’язково почує двигун фургона, Страйк скоро зробив те, від чого досі утримувався: загуглив на телефоні «Шарлотта Кемпбелл похорон».
Відколи читачі газет дізналися про смерть Шарлотти, до преси просочилися нові подробиці її самогубства. Так Страйк дізнався, що вона прийняла коктейль з алкоголю та антидепресантів, а тоді порізала зап’ястки і стекла кров’ю у ванні. У дев’ятій ранку прибиральниця виявила, що ванна кімната замкнена, марно стукала і гукала, а тоді викликала поліцію, і та зламала двері. Попри Страйкову волю його уява настирливо пропонувала йому яскравий образ: Шарлотта плаває у власній крові, її чорне волосся колихається серед згустків.
Йому було цікаве, яке місце вибере для останнього спочинку Шарлотти її сім’я. Рід її покійного батька походив із Шотландії, а мати, Тара, народилася й жила в Лондоні. Дізнавшись із «Таймз», що Шарлотту буде поховано на Бромптонському цвинтарі, чи не найшикарнішому в столиці, Страйк зрозумів, що вирішальний голос належав Тарі. Також Бромптонський цвинтар означав розголос, а Тара завжди мали слабкість до уваги публіки. Сидячи у темній машині, Страйк завдяки цьому мав змогу переглянути фотографії згорьованих гостей на сайті «Дейлі Мейл».
Серед людей у чорному вбранні, які вдень побували на похороні Шарлотти, він упізнав багатьох: ось віконт Яґо Росс, колишній чоловік Шарлотти, як завше схожий на п’яненького песця; ось її нечесаний зведенюк Валентин Лонґкастер; ось другий зведенюк, красунчик і актор Саша Леґард; а це Меделін Курсон-Майлз, дизайнерка прикрас, з якою Страйк колись зустрічався; ось Іззі Чизвелл, шкільна подруга Шарлотти; модель К’яра Портер, з якою Страйк був переспав; ось навіть Генрі Вортінґтон-Філдз, худий та рудочубий працівник улюбленої антикварної крамнички Шарлотти. Помітною, але нітрохи не дивною була відсутність Лендона Дормера.
Страйк не отримав запрошення на похорон і не переймався через це: свої слова прощання він сказав їй у маленькій церкві біля Чапмен-Фарм у Норфолку. Так чи інакше, зважаючи на його стосунки з частиною відвідувачів похорону, ця подія могла б стати чи не найнезручнішою в його житті.
На останньому фото була Тара. Крізь густу чорну вуаль на її капелюсі Страйк розгледів, що колись вродливі риси жінки сильно спотворило, вочевидь, зловживання косметичними філерами. Її тримали під руки з одного боку четвертий чоловік, а з другого — єдина повністю рідна сестри Шарлотти, Амелія, на два роки старша за неї. Саме ця сестра дзвонила Страйкові в офіс того ранку, коли в пресі з’явилася новина про самогубство Шарлотти. Дізнавшись від Пат, що Страйк поза доступом, вона просто кинула слухавку. Відтоді Амелія більше не намагалася зв’язатися зі Страйком, а він — із нею. Якщо чутки про залишену Шарлоттою передсмертну записку були правдою, Страйк був радий нічого не знати про її зміст.
Ляснули дверцята, і він підняв голову. Брати Франки вийшли зі складу і тепер намагалися завести охололий фургон. З четвертої спроби він пирхнув і ожив, і Страйк поїхав за ними назад до будинку. За двадцять хвилин світло у їхній квартирі погаснуло, і Страйк знову втупився у телефон, вбиваючи час до восьмої ранку, коли Шах мав прийняти в нього зміну.
Референдум щодо брекзита відбувся, але так само домінував на шпальтах. Страйк промотував ці статті, не читаючи, і курив вейп, аж тут із жахом побачив іще одне знайоме обличчя: Біжу Воткінс.
На фото, де вона виходила зі своєї квартири, Біжу була в обтислій сукні зеленувато-синього кольору, яка вигідно підкреслювала її фігуру. Її темне волосся було ретельно укладене, обличчя — як завше майстерно нафарбоване, а в руці вона тримала лискучий дипломат. Поруч із фотографією Біжу помістили світлину іншої жінки — міцної статури, без макіяжу та укладки, у рожевій вечірній сукні, яка їй не личила. Було підписано, що це леді Матільда Гонболд. Заголовок над двома фото повідомляв: «Ендрю Гонболд на прізвисько Медоїд розлучається».
Пробігшись очима по статті, в четвертому абзаці Страйк знайшов те, що боявся побачити: своє ім’я.
Відданий католик, відомий меценат Консервативної партії та покровитель Кампанії за етичну журналістику та Католицької допомоги Африки, Гонболд уперше постав невірним чоловіком на сторінках «Прайвет ай». Журнал натякнув, що неназвана коханка Гонболда також мала зв’язок із відомим детективом Кормораном Страйком. Гонболд, Воткінс та Страйк дружно спростували всі плітки, а Гонболд навіть погрожував виданню судовим переслідуванням.