Робін трималася ближче до краю поля замість простувати через нього, часто озиралася і жалкувала про свій білий одяг, який чудово виділявся на тлі живоплоту: якщо хтось подивиться в цей бік від хвіртки, одразу її помітить. Та ось нарешті вона дісталася прихистку дерев і почала шукати старі дерева, в одному з яких мали знайтися дупло та сокира, описані Ніав Догерті.
Дивно було ступити до лісу при денному світлі, а ще дивніше — не йти звичним шляхом до пластикового каменя. Гай мав густий підлісок, був недоглянутий і, судячи з кількості опалого галуззя, навіть небезпечний для дітей, які тут гралися. Пригинаючись під навислими гілками, високо піднімаючи ноги над корінням та кропивою, обмацуючи стовбури у пошуках порожнин, Робін усвідомлювала, що знайти потрібне дерево за той час, який вона може безпечно пробути тут, буде великим таланом.
Дощик тихенько барабанив по кронах. Робін пройшла повз кремезний дуб, чий стовбур, на жаль, був цілісінький. Скоро вона опинилася на невеликій просіці, куди раніше була заблукала вночі й де з землі виринало коло стовпчиків. Більшість із них зогнила до пеньків, але на деяких наче виднілися сліди сокири.
Робін обережно ступила в центр кола, знову відзначивши, що воно справляє враження ритуального. Земля під ногами була нерівна, слизька від прілого листя. Стовпчики очевидно зрубали, і тепер Робін замислилася про те, що сокиру сюди могли принести саме для цього — щоб знищити коло. Може, сокиру сховали тут, бо складно було непомітно повернути її на ферму? Адже краще, щоб у крадіжці підозрювали кожного, ніж бути спійманим за руку?
Вона нахилилася роздивитися щось чорне — здалося, що то може буде шматок вугілля, але ні; за кілька секунд Робін вирішила, що чорна грудка схожа скоріше на згорілий вузол мотузки. Замість підбирати його, Робін взяла з землі камінчик, який збиралася позначити сьогоднішній день, і саме ховала його у ліфчик, коли непомильний хрускіт галузки під людською ногою змусив її рвучко озирнутися. Між двома деревами край просіки стояв Дзян.
— Дзяне, — силувано засміялася Робін, хоч насправді умить спітніла, — ну ти мене налякав.
— Що ти тут робиш? — недовірливо спитав він.
— Шукаю підвіску Мадзу, — відповіла Робін. Зрештою, її було заскочено, коли вона схилилася, щось виглядаючи на землі.
— Звідки б вона тут узялася? — спитав Дзян. Праве око в нього почало смикатися, і він потер його, ховаючи сіпавку.
— У мене виникло таке дивне відчуття, ніби вона тут, — відповіла Робін, і власний голос здався їй тонким і неприроднім, — тож я пішла перевірити.
— Вирішила погратися в Дайю? — глузливо спитав Дзян, і Робін пригадала, що серед гаданих талантів Утопленої пророчиці було вміння знаходити загублені речі навіть на великій відстані.
— Ні, — відповіла Робін. — Ні, я просто… не знаю… відчула якийсь поклик до лісу. Подумала, може, хтось із дітей міг знайти рибинку, принести сюди й тут загубити.
Вона сама чудово усвідомлювала, як неймовірно це звучить.
— Таке дивне місце, правда? — додала вона, показуючи на коло з пеньків. — Як гадаєш, для чого було це коло? Схоже на мініатюрний Стоунгендж.
— На що? — роздратовано спитав Дзян.
— Це доісторичний монумент, — пояснила Робін. — У Вілтширі.
— Я чудово знаю, що ти задумала, — заявив Дзян, наступаючи на неї.
— Що? — спитала Робін.
— Ти тут мала зустрітися з Емілі.
— Щ… та ні, ні! Нащо б?
— Ви «подруги», авжеж?
— Та я її ледве знаю.
— Тоді на городі ти втрутилася…
— Знаю, але я подумала, що ти її вдариш сапкою.
Дзян наблизився ще на кілька кроків, плутаючись ногами у бур’янах. Густі крони дерев кидали на його обличчя ряботиння тіней. Його око шалено сіпалося. Дзян підняв руку, щоб його сховати.
— Емілі тікає, щоб злягатися, — заявив він.
Уперше Робін почула від члена церкви слово на позначення сексу, відмінне від «духовного єднання».
— Я… нічого про це не знаю.
— Там, назовні, ти була лесбійкою, га?
— Ні, — відповіла Робін.
— То звідки ти знала, де шукати Емілі в Норвічі?
— Я не знала, — відповіла Робін. — Я просто позазирала в усі туалети, які мені трапилися, і в одному знайшла її.
— І в тому туалеті робила з нею оте?
— Ні, — відповіла Робін.
— Тоді чому після Норвіча вона весь час на тебе дивиться?
— Я не помічала, щоб вона на мене дивилася, — збрехала Робін.
Вона не могла зрозуміти, чи Дзян кинув це брудне звинувачення, щоб шокувати та образити її, чи справді вірив у свої слова: він ніколи не справляв на неї враження розумника, хоча зараз показав себе на диво спостережливим. І ніби прочитавши її думки, Дзян сказав: