Біжу злізла з високого стільця і на мить завмерла, дивлячись на нього, і навіть в цю мить він відчув, як вона виглядає знак, що він її досі хоче. Знову згадалася Шарлотта.
— Корморане…
— Я сказав, що подумаю.
Біжу схопила сумочку і пішла.
Страйк, на якого в офісі чекала паперова робота, пригубив пиво і спробував переконати себе, що насправді не хоче бургера з картоплею. Десь за очними яблуками пекло від утоми. В животі забурчало. Міріади проблем цього дня дзижчали навколо роєм комарів. Ендрю Гонболд, Біжу, Паттерсон: невже йому мало проблем, що на голову валяться ще й ці додаткові ускладнення?
Він поступився і пішов на бар замовити їжу. Повернувшись за столик під скляним склепінням, Страйк дістав телефон і, піддавшись духові мазохізму, зайшов на фейсбукову сторінку Керрі Кертіс Вудз, яка, звісно, не прийняла запиту на дружбу, а тоді на сторінку Міста Митарств на «Пінтересті», де нових коментарів теж не з’явилося. Втомившись від цього застою, він написав нове запитання для Міста, вирішивши силою вирвати бодай щось із власника обліковки, хто б то не був.
Ви колись знали жінку на ім’я Дейрдре Догерті?
Набравши текст, він натиснув кнопку «відправити». Якщо зображення білявої жінки у темній воді й справді натякало на Дейрдре, хоч якась реакція буде.
Далі Страйк знайшов номер манікюрного салону «Кутікулка», де працювала дружина Рейні. Попросивши покликати Аву, він кілька секунд почекав, а тоді почув, як вона наближається до телефона, голосно говорячи:
— …отак і сиди й не торкайся їх! Алло?
— Добридень, місіс Рейні, це знову Корморан Страйк. Приватний детектив.
— А, — не зраділа Ава. — Ви.
— Я щойно почув про Джор…
— Так, я знаю, шо він передознувся.
— Я чув, що за тиждень до того ви йому дзвонили. Йшлося про розлучення?
— Та не дзвонила я йому. На біса? Вже кілька місяців, як він знає про розлучення.
— Тобто тиждень тому йому дзвонили не ви?
— Я йому сто год не дзвонила. Номери всі поміняла, шоб він мене не смикав. То якась його хвойда дзвонила, а сказала, шо я, шоб точно взяв слухавку. Він свого прутня пхає в усе, шо рухається. Спершу трахне, а тоді дубасе. Хай та дівка його собі забирає, а мені такого не треба.
— Так-так, — відповів Страйк, швидко метикуючи. — Але якась надмірна реакція на дзвінок, якщо то була просто… подружка. Він раніше не намагався вкоротити собі віку?
— Та ні, а шкода. Слухайте, — додала вона тихішим голосом, — якшо по-чесному, то хай би він вмер, мені тільки легше. Не хочу решту життя ходити й оглядатися. Ясно?
— Ясно, — відповів Страйк. — Дякую за приділений час.
Іще хвилину він сидів, міркуючи. Звісно, дзвінок від невідомої жінки, яка назвалася дружиною Рейні, міг не мати жодного стосунку до вчиненого ним замаху на самогубство. Приятель Шпеника міг сам надумати зв’язок між двома подіями.
Знову задзвонив мобільний: офіс.
— Так, Пат.
— Добридень, — сказала вона. — Ви сьогодні будете в офісі?
— Скоро прийду. Зараз нарешті обідаю в «Летючому коні». А що?
— Хочу з вами переговорити.
— Про що? — насупився Страйк, потираючи змучені очі.
— Про таке, — відповіла Пат, — що вам не сподобається.
— Та про що?! — спитав Страйк, якому вже уривався терпець.
— Треба вам дещо сказати.
— То, може, зараз і скажете? — спитав Страйк. Шия боліла від напруги.
— Я волію сказати особисто.
Страйк не уявляв, про що офісна менеджерка так хоче поговорити з ним особисто. Але здавалося, що якби він мав у своєму штаті фахівця з кадрів, той порадив би пристати на прохання та по можливості не лаятися на Пат грубими словами.
— Гаразд, заходьте до пабу, я тут чекаю на свій бургер, — сказав він.
— Добре. За п’ять хвилин буду.
Офісна менеджерка і Страйків бургер з’явилися перед ним водночас. Пат сіла на місце Біжу, і Страйк іще більше стривожився, бо на мавпячій мордочці Пат був написаний страх, а ще вона так вчепилася в свою сумочку, ніби то був щит.
— Вип’єте щось? — спитав Страйк.
— Hi, — відповіла Пат.
Страшенно кортіло смаженої картоплі, але Страйк розумів, що спершу треба вислухати Пат, а вже тоді їсти.
— Кажіть, — запросив він. — Що сталося?
Пат ковтнула.
— Мені шістдесят сім.
— Що-що вам?
— Шістдесят сім. Років, — додала вона.
Страйк просто дивився на неї.
— Я збрехала, — каркнула Пат. — У резюме.
— Так, — погодився Страйк. — Збрехали.
— Але я мусила. В такому віці ніхто б не взяв.