— Що за трава? — загорлав Джов. Його голос відлунював від кахляних стін.
— Лін, скажи йому, — попросила Робін. — Будь ласка, скажи. Подумай про Цін, — пошепки додала вона.
— П-п-полин… — вимовила Лін, знову хапаючи ротом повітря.
— Встань, — загарчав Джов.
— Здурів? — звела на нього очі Робін. — її ноги не тримають!
— Покличте сюди двох чоловіків! — гавкнув Джов на жінок, які повиходили до спальні.
— Що ти надумав? — спитала Робін.
— Ану пішла звідси! — гаркнув на неї Джов, але Робін лишилася на місці, так само тримаючи Лін за руку.
За дверима кабінки з’явилися Тайо та Вілл. Тайо здавався згидженим, Вілл — нажаханим.
— Обгорніть її рушником, — наказав Джов, — щоб все на заляпати. А тоді несіть до садиби.
— Н-н-ні, — запротестувала Лін, мляво відбиваючись від Тайо, який почав грубо обв’язувати її рушником.
— Я зроблю, — сказала Робін, відкинувши руку Тайо.
Лін підняли на ноги, загорнули в рушник, а тоді Вілл і Тайо понесли її геть.
— Прибери тут усе, — кинув Джов Робін на прощання, а тоді вийшов, і Робін почула, як він гаркнув ще до когось: — А ти йди допоможи їй.
Холоші штанів Робін набрали теплої червоної рідини. Вона повільно підвелася, гостро відчуваючи залізистий запах крові Лін, а до ванної, скрадаючись, повернулася Пенні з великими очима.
— Що з нею сталося? — пошепки спитала вона.
— Думаю, хотіла спровокувати викидень, — відповіла Робін, відчуваючи нудоту.
— О-о, — промовила Пенні. — Я не знала, що робити. Побачила кров з-під дверей…
Те, що сталося, нарешті почало наздоганяти Робін. А раптом Лін помре? Чи доктор Джов здатен дати раду невідкладній ситуації? Також вона усвідомила, що зреагувала на кризу не як Ровена Елліс, а як Робін Еллакотт: накричала на Джова, не слухала його наказів, відштовхнула Тайо, стала на бік дівчини, яка намагалася скинути свою дитину. Ще й зізналася, що знала, що Лін їла ту траву…
— Доктор Джов сказав, щоб я допомогла тобі прибрати, — несміливо сказала Пенні.
— Та нічого, — відповіла Робін, якій дуже хотілося побути наодинці з собою. — Я сама впораюся.
— Ні, — сказала на це Пенні, яку наче нудило, але вона набралася рішучості, — він же мені наказав… ти справді на нього накричала, — стривожено додала вона.
— Я просто була в шоці, — відповіла Робін.
— Знаю… але ж він лікар…
Робін не відповіла, а пішла по один із шорстких та грубих рушників, якими витиралися жінки, розклала його над калюжею й почала вибирати кров, водночас намагаючись придумати, як пояснити, що вона знала про Лін і ту траву й при тому не зізнатися, що сама була в лісі, де вона росте, поночі.
Наслідуючи Робін, Пенні теж принесла рушник і почала вибирати кров. Коли більшу частину калюжі було вимокано, Робін кинула закривавлений рушник у кошик із пранням, пішла по чистий рушник і потримала його під холодною водою. Її очі знову помандрували до високих вікон над раковинами. Серце боляче закалатало, коли вона уявила, як піде звідси просто зараз. Вона щойно почула перший натяк на те, що Вілл Еденсор має сумніви щодо церкви, але не уявляла, як витягнути себе з халепи, в яку вона щойно вскочила. Якби здихатися Пенні, то можна спробувати видертися на одне з тих вікон і стрибнути назовні, з іншого боку будівлі, який не видно з подвір’я. А тоді вона побіжить до лісу, поки очільники зайняті Лін, підніме людей, прижене на ферму швидку. Саме це і треба зробити. Її час настав.
Вона повернулася до залишків калюжі й почала витирати підлогу мокрим рушником.
— Ходи поїж, — сказала вона до Пенні. — Я доприбираю, тут майже все.
— Гаразд, — відповіла Пенні, підводячись. — Сподіваюся, ти не вскочиш у халепу.
— Дякую, — відповіла Робін.
Вона дочекалася, коли кроки Пенні затихнуть, а тоді підвелася, кинула мокрий рушник до кошика з пранням і рушила до раковини, аж тут у дверях з’явилася біла постать.
— Тато Джей хоче тебе бачити, — сказала Луїза Пірбрайт.
73
Ми опиняємося близько до зверхника темряви…
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
— Я не закінчила, — ошелешено сказала Робін, показуючи на підлогу, досі трохи рожеву.
— Я пришлю когось доприбирати, — відповіла Луїза. Вона тримала руки перед собою, переплівши розпухлі в суглобах пальці. — Краще йди.
Робін не одразу змусила ноги, які трусилися, скоритися. Слідом за Луїзою вона вийшла з ванної й перетнула порожню спальню. На мить спало на думку, що треба вирватися, рвонути проходом між гуртожитками, перелізти через хвіртку — але вона не мала певності, що встигне добігти до лісу неперехопленою: на подвір’ї було забагато людей, хтось скупчився біля фонтану Дайю, виконуючи звичний ритуал, хтось прямував до їдальні.