Луїза та Робін теж спинилися біля басейну.
— Утоплена пророчиця благословить тих, хто вклоняється їй, — промовила Робін і відчула, що язик липне до піднебіння. Торкнувшись чола змоченим у воді пальцем, вона слідом за Луїзою ввійшла до прикрашених різьбленими драконами дверей садиби.
Всередині вони пройшли повз застелені червоним килимом сходи, а тоді зупинилися в коридорі перед лискучими чорними дверима ліворуч. Луїза постукала.
— Заходьте, — почувся голос Джонатана Вейса.
Луїза відчинила двері, жестом веліла Робін зайти, а тоді зачинила двері за її спиною.
Приміщення, в якому Робін опинилася, було великим і дуже гарним. На відміну від кабінету Мадзу, враження захаращеності воно не справляло. Стіни було затягнуті павичево-синьою матерією, на тлі якої в сучасних шафках стояли ретельно підсвічені статуетки — здебільшого китайські — зі срібла та слонової кістки. Під сучасним дашком з білого мармуру горіло полум’я, а перед ним сидів у кріслі з чорної шкіри і їв із чорного лакованого столика, заставленого різними стравами, Джонатан Вейс. Він був сам.
— А, — усміхнувся Вейс, відкладаючи ніж та виделку й спинаючись на ноги. — Ровена.
Він був убраний в дорожчу версію тих білих одностроїв, які носили майже всі на фермі, на вигляд пошиту з дикого шовку. На ногах Вейс мав дуже дорогі на вигляд шкіряні капці. Він рушив до Робін, і вона відчула, як кров відринула від обличчя.
Вейс притягнув її в обійми. Робін відчувала, що її досі трусить, і знала, що Вейс теж це помітив, бо обіймав її дуже міцно, аж придушивши її перса до своїх грудей. Він пахнув сандаловим одеколоном і обіймав її так довго, що стало некомфортно. Робін спробувала розслабитися, але всі м’язи були натягнуть Нарешті Вейс розтиснув хватку, але з обіймів її не випустив й усміхнено зазирнув їй в обличчя.
— Ти просто дивовижна, правда?
Робін не розуміла, сарказм це чи ні. Він здавався щирим. Тоді Вейс нарешті відпустив її.
— Ходи, — запросив він і повернувся вже до канапи, а їй вказав на чорне шкіряне крісло перед коминком.
— Я чув, що ти допомогла народитися дитині Мадзу, Ровено, — промовив Вейс. — Щиро дякую тобі за твоє служіння.
По миті збентеження Робін зрозуміла, що він говорить про дитину Ван.
— О, — сказала вона. В роті досі було так сухо, що важко було вимовляти слова. — Так.
— А сьогодні ти прийшла на поміч сердешній Лін, — провадив Вейс, усміхаючись і накладаючи собі на тарілку рагу. — Тебе пробачено, — додав він, — за нестримані слова, адресовані докторові Джову.
— О… добре… тобто… дякую вам, — відповіла Робін.
Вона була певна, що Вейс грає у якусь гру. Від запаху смачної їжі, що змінив сморід крові, їй крутило шлунок. «Дихай, — наказала вона собі. — Не мовчи».
— Із Лін все буде добре? — спитала вона.
— «Шлях ян пролягає з боку в бік, вгору й униз», — процитував так само усміхнений Вейс. — Вона зробила дурницю, як ти, мабуть, і сама розумієш. Чому ти нікому не сказала, що вона вживає полин? — спитав він ніби між іншим і знову підхопив ніж та виделку.
— Я не знала, — відповіла Робін, відчуваючи, як шкіра на голові вкривається потом. — Просто здогадалася. Бачила її з якоюсь травою кілька днів тому.
— Коли саме?
— Не пам’ятаю, просто помітила в неї у руках полин. А коли побачила її висипку сьогодні, то вирішила, що це схоже на алергію.
— Алергій не існує, — м’яко заперечив Вейс. — Ця висипка — ознака огиди тіла до того, що змусило її вчините фальшиве «я».
— Доктор Джов зможе допомогти їй?
— Звісно. Він розуміє духовну роботу краще за будь-кого з нині живих.
— Він відвіз її до лікарні?
— Він сам лікує її, і скоро Тайо забере її до місця, де вона відновить сили, тож ти не повинна так терзатися через Лін, — відповів Вейс. — Я натомість хотів поговорити про тебе. До мене дійшли… суперечливі відомості.
Він усміхнувся її, прожував свою їжу, а тоді зробив великі очі, ковтнув і додав:
— Але моя поведінка вражає… ти ж пропускаєш вечерю.
Він натиснув на маленький дзвоник серед страв на столі. За кілька секунд увійшла усміхнена Шона з поголеною головою.
— Шоно, принеси тарілку, склянку, ніж та виделку для Ровени, якщо твоя ласка, — наказав Вейс.
— Так, Тату Джею, — бундючно відповіла Шона, вклонилася і вийшла.