75
Так муж учтивий опановує свій гнів
І стримує поривання.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
— І що скажеш?
Страйк, який щойно дочитав останнє послання Робін із Чапмен-Фарм, підняв очі на Барклея, який двадцять хвилин тому доставив його з Норфолку і тепер стояв у дверях кабінету з горням кави, яку зробила для нього Пат.
— Їй час вибиратися звідти, — відповів Страйк. — Якщо вони не доправили ту Лін до лікарні, нам тут вистачить, щоб ініціювати поліційне розслідування.
— Так, — кивнув Барклей, — і це навіть як не рахувати сексуальних домагань.
Страйк промовчав, опустивши погляд на останні рядки листа Робін.
і Вейс мене обмацав. Багато не встиг, бо зайшли Мадзу та Бекка.
Знаю, ти скажеш, що мені час виходити, але я мушу дізнатися, чи можливо умовити Вілла піти. Я не можу покинути це, я надто близько. Може вистачити одного тижня.
Будь ласка, якщо можеш, дізнайся, чи вони доправили Лін до місцевої лікарні, я за неї страшенно тривожуся.
Цьом, Робін
— Так, їй час вибиратися звідти, — повторив Страйк, — У наступному листі я скажу їй чекати біля каменя, і ми її заберемо. Досить цього.
Він тривожився, і не тільки через те, що Вейс її «обмацав» — що саме Робін назвала цим словом? — а ще й тому, що вона стала свідком осудного діяння церкви. Звісно, саме для того вона й вирушила на Чапмен-Фарм, але Страйк не очікував, що Робін, дізнавшись про такий серйозний переступ, лишиться при церкві. Він розумів, чому вона зізналася, що бачила Лін з її травою, але цим зізнанням вона дуже сильно себе підставила і мала б покинути ферму, щойно це сталося. На стіні його кабінету висіла дошка з купою людей, які зникли чи загинули поруч із Татом Джеєм.
— Що? — спитав він, бо здалося, що Барклей звертається до нього.
— Спитау, які плани на ранок.
— А, — озвався Страйк. — Звільнити Літтлджона.
Він відкрив фото на телефоні й передав його Барклею.
— Не встиг повернутися з Греції, як подався на зустріч з Паттерсоном. Нарешті результат за ті дурні гроші, які я на це викинув.
— Файно, — мовив Барклей. — Може, зміняєм його на автора фото?
— Слушна думка, якщо хочеш, щоб до четверга з офісу винесли все, що можна продати.
— Де звільнятимеш?
— Тут. Він саме їде.
— Можна зостатись і подивитись? Раптом це буде останній шанс почути його голос.
— А ти хіба не на Франкові-Два сьогодні?
— Та на йому, — зітхнув Барклей. — Зноу кілька годин дивитися, як він видивляється Майо. Якщо вони направду щось там надумали, хай вже поскоряться.
— Хочеш, щоб нам клієнтку викрали?
— Та ти мене зрозуміу. Щоб вони отак ще кілька місяців не бабралися.
— Маю відчуття, що все станеться дуже скоро.
Барклей пішов. Страйк відчув задоволення від того, що водночас до офісу зайшов Літтлджон: він аж відчував передсмак того, що буде.
— Доброго ранку, — сказав Літтлджон, стаючи у дверях замість Барклея. Його коротке волосся, пересипане сивиною, було як завше акуратне, утомлені очі втуплені в Страйка. — Можна, я собі спершу кави…
— Ні, — відрубав Страйк. — Заходь до кабінету й зачини по собі двері.
Літтлджон ніби здивувався, але зробив як було сказано. Зі сторожким виглядом він підійшов до стільця Робін біля партнерського столу та сів.
— Як поясниш оце? — спитав Страйк, підсуваючи до нього телефон, на екрані якого було вчорашнє фото, де Літтлджон і Паттерсон разом заходили до офісу останнього в Мерілебоні.
Тиша запала майже на дві хвилини. Страйк, який ніяк не міг вирішити, якої фрази чекає від Літтлджона — чогось на кшталт «та ми випадково стрілися» чи варіації на тему «ну гаразд, хороший лягавий» — не поспішав порушувати мовчанку. Нарешті його підрядник видав щось на півшляху між рохканням та аханням. А тоді — й оцього Страйк не чекав — заплакав.
Якби Страйка попросили оцінити людей, свідком чиїх сліз він став за останні кілька тижнів, за ступенем співчуття, яке він мав до їхніх страждань, останнє місце посіла б Біжу. Однак тепер він виявив, що існує категорія плаксіїв, яка бісить його навіть більше за жінок, чия підступна гра обернулася проти них самих, і представляє її чоловік, який доклав усіх зусиль, щоб зруйнувати бізнес іншої людини та її репутації, щоб розвалити розслідування щодо сталкерів, які мучать жінку, ще й додавши тій жінці страху й тривоги, і який усе це зробив заради грошей — а тепер чекає, що його пожаліють, бо отак не до речі викрили.