Пояснити, як саме я прокинувся, непросто.
За кілька років після нас до Чапмен-Фарм приїхала нова родина, Догерті: мама, батько і троє дітей. Вже на фермі Дейрдре Догерті завагітніла і народила четверту дитину, доньку, яку Мадзу назвала Лін. (Мадзу має прерогативу давати імена всім дітям, народженим на Чапмен-Фарм. Про ім’я вона часто запитує книгу «Ї Цзін».
«Лін» — це назва однієї з гексаграм.)
Коли мені було 12 років, батько сімейства, Ральф, раптом пішов серед ночі, забравши з собою трьох старших дітей. Наступного ранку нас всіх зібрали у храмі, і Джонатан Вейс оголосив, що Ральф Догерті — егомотивний матеріаліст, а от його дружина, яка залишилася з нами разом із Лін, — взірець чистого духу. Пам’ятаю, що ми всі аплодували їй.
Від'їзд Ральфа з дітьми дуже збентежив і шокував мене, бо я ніколи не бачив такого раніше. Нас усіх навчали, що покинути церкву означає зруйнувати своє життя, бо після буття чистим духом матеріалістичне існування просто убиває людину, що ти обов’язково збожеволієш і, може, вкоротиш собі віку.
А тоді зі кілька місяців після від’їзду Ральфа Дейрдре вигнали. Це мене вразило навіть більше. Я не уявляв, що такого могла скоїти Дейрдре, щоб УГЦ прогнала її. Як правило, за переступ просто карали. Якщо людина сильно хворіла, її могли відпустити на лікування, але в нормі УГЦ не відпускала людей, хіба що тільки вони були такі змучені, що вже не могли працювати.
Коли Дейрдре вигнали, вона покинула Лін на фермі. Я мав би радіти, бо Лін мала змогу вирости чистою духом замість зруйнувати собі життя в світі матеріалізму. Більшість вірян сприймала ситуацію саме так, але я — ні. Я не мав нормальних стосунків матері й дитини з Луїзою, але знав, що вона моя мама і що це має значення. Я потай вважав, що Дейрдре мала б забрати Лін із собою, і саме тоді моя віра вперше дала тріщину.
Про те, за що вигнали Дейрдре, я дізнався випадково. Я відбував кару за те, що чи то ударив, чи штовхнув іншу дитину. Не пам’ятаю, за що саме. Мене прив’язали до дерева і лишили так на ніч. Повз мене проходили двоє дорослих. На фермі заборонено користуватися електричними ліхтариками, тож я не знав, хто то, але вони пошепки обговорювали вигнання Дейрдре.
Один казав іншому, що Дейрдре написала у щоденнику, ніби Джонатан Вейс її зґвалтував. (Всі віряни, яким більше дев’яти років, повинні вести щоденник, — це релігійна практика. Раз на тиждень очільники їх читають.)
Я знав, що таке зґвалтування, — нас учили, що це одне з жахіть, які відбуваються у світі матеріалістів. У церкві віряни можуть займатися сексом із кожним, хто не проти, — це спосіб посилити духовні зв’язки. Нас учили, що зґвалтування — то інше, що це жорстока форма матеріалістичної одержимості.
Не можу описати, як я почувався, коли почув, що Дейрдре звинуватила Тата Джея у зґвалтуванні. Ось наскільки я був промитий: пригадую, я думав, що краще було б стояти прив’язаним до дерева тиждень, ніж почути те, що я почув. Мене виховали з думкою, що Джонатан Вейс — найближча до Бога людина на землі. Згідно з ученням церкви, погані думки про лідера церкви означають, що всередині людини піднімає голову Ворог, який намагається відродити її хибне «я», тож я почав співати мантру в темряві. Це один зі способів подолання негативних думок, яким нас навчали. Але я не міг облишити думок про Тата Джея.
Після того мені ставало тільки гірше. Я нікому не міг розповісти про почуте: якби Мадзу дізналася, що я таке кажу, одному Богу відомо, що б вона змусила мене заподіяти собі. Я намагався придушити погані думки й сумніви, але тріщина в моїй вірі ширшала. Я почав помічати лицемірство, контроль, невідповідності у вченні. У церкві проповідували любов і доброту, але жорстоко карали людей за речі, яким ті не могли дати раду. Наприклад, донька Дейрдре Лін із дитинства затиналася. Через це Мадзу постійно глузувала з неї. Вона казала, що Лін може не затинатися, якщо захоче, і що вона повинна більше молитися.
Тим часом моя старша сестра Бекка пішла геть іншим шляхом: віддалилася від нас та їздила країною з Вейсом, проводячи семінари і курси самореалізації. Емілі, моя друга сестра, страшенно їй заздрила. Іноді їй вдавалося взяти участь у місіонерських поїздках, але і близько не так часто, як Бецці.
На мене і Луїзу, які безнадійно застрягли на фермі, вони дивилися зверхньо.
У підлітковому віці в мене полізли прищі. Коли члени УГЦ з’являються на людях, вони повинні мати охайний і привабливий вигляд, але Лін, Луїзу і мене не випускали навіть збирати гроші на вулиці, бо ми не відповідали іміджу церкви — я з прищами, Лін — заїкувата, а Луїза рано посивіла і здавалася значно старшою за свої роки. Можливо, це тому, що вона весь час працювала надворі.