Пральні машини рівномірно пихтіли та гуділи, тож доводилося кричати, щоб чути одне одного. Отримавши мішок брудної білизни та інструкції щодо потрібного режиму прання, Робін завернула за ріг другого ряду пралок, і в неї тьохнуло серце: перед однією з них стояв навколішки Вілл, витягаючи купу мокрого одягу й складаючи в кошик. Поруч із ним встановлювала режим на сусідній машині Маріон Гакслі, яка на початку перебування на фермі була відверто закохана в Джонатана Вейса і з якою Робін не взаємодіяла вже багато тижнів.
Тяжка праця і співмірна втрата ваги страшенно зістарили Маріон, чиє виснажене обличчя обвиснуло так, як годі було уявити, коли вона сідала на автобус у Лондоні. На фарбованому рудому волоссі відросло вже два пальці сивих коренів.
Ні Вілл, ні Маріон не почули наближення Робін, і тільки коли вона підійшла до сусідньої пралки, Вілл підняв очі.
— Привіт, — сказала Робін.
— Привіт, — буркнув Вілл.
Вигрібши жмуток мокрого одягу, він підняв важкий кошик і поніс його геть.
Робін почала завантажувати свою пралку. Навколо так стукотіло й гуділо, що тільки після гучного «агов!» просто у вухо вона зрозуміла, що Маріон щось намагається їй сказати.
— Привіт, — сказала Робін, а тобі побачила, що Маріон чорна від люті.
— І де тільки нахабство взялося! Ходить тут! Шкіриться!
— Перепрошую? — здивувалася Робін.
— Перепрошуй за свою брехню про Тата Джея!
— Я жодним словом…
— Розповідаєш, що він із тобою духовно поєднався!
— Я не…
— І ми всі знаємо, що ти брешеш! Ти не духовна дружина!
— Я ніколи не казала…
— І знаєш що? — спитала Маріон. — Утоплена пророчиця тобі покаже!
— Я не розумію, про що…
— Вона вже з’являлася, — заявила Маріон. — У лісі. Вона приходить, коли наближається її Маніфестація. Вона захистить Тата Джея.
Робін зрозуміла, що дивиться у справжнє обличчя фанатизму. Щось невблаганне і чужинне визирало з-під шкіри людини, що стояла перед нею, щось, із чим марно сперечатися. Тим не менше вона почула власний благальний голос: «Маріон!» — хоч гадки не мала, що скаже цій жінці. Вона не встигла знайти жодних слів, бо Маріон плюнула їй в обличчя.
Робін відчула, як слина вдарилася об шкіру просто під лівим оком, і щось у ній зламалося, луснула остання булька стриманості. «Вони всі подуріли. Курва, вони ненормальні». Робін грубо відштовхнула Маріон і попростувала до Вілла, який саме розвішував мокрі однострої і шкарпетки.
— Вілле, — голосно промовила вона, перекрикуючи гуркіт пралок. — Хочеш духовно поєднатися?
— Що?
— Хочеш духовно поєднатися? — повторила Робін, чітко вимовляючи кожне слово.
— О, — промовив Вілл. Здавалося, що Робін запропонувала йому чашку кави: він не дуже зацікавився пропозицією, але не показав і ніяковості чи подиву. Скільки ж разів він устиг побувати в кімнатах усамітнення за ці чотири роки? — Так, звісно.
Вони разом рушили до дверей. Робін кипіла гнівом на Маріон, на все це лицемірство та божевілля. Вона більше не могла прикидатися. Їй урвався терпець.
— А куди це ви? — підозріливо спитала старша жінка біля дверей.
— Духовно єднатися, — твердо відповіла Робін.
— Ой, — промовила жінка. Вона здавалася збентеженою та зляканою — мабуть, не знала, що важливіше: щоб Робін лишалася під наглядом чи щоб вона вчинила акт покори та слухняності, який мав показати справжню відданість УГЦ. — Я… добре…
Робін та Вілл разом пішли стежкою до подвір’я. Вони мовчали, Робін намагалася скласти план дій. Вона ледь помічала попереджувальне ряботиння тривоги за своїм гнівом і рішучим наміром в останні свої години на фермі щось таки витягнути з Вілла.
Коли підійшли до кімнати усамітнення, Робін відчинила скляні двері й відступила, пропускаючи Вілла першим. А тоді смикнула занавіску, запинаючи двері, так єдиним джерелом світла в кімнаті лишилася лампочка під стелею.
Вілл мовчки сів на ліжко і почав знімати шкарпетки та кросівки.
— Вілле, — сказала Робін, — в цьому немає потреби, я хотіла просто поговорити з тобою.
Він звів на неї очі.
— Це не дозволено. Ми або духовно єднаємося, або йдемо.
Він підвівся і стягнув кофту, відкривши блідий безволосий торс, на якому під різким світлом з-під стелі можна було перерахувати всі ребра. Коли Вілл відвернувся кинути одяг у куток, Робін побачила на його спині ті самі дивні відзнаки, що були на спині чорношкірої дівчини, яка недогледіла Бо, і той утік з дитячого гуртожитку: ніби хребет стерли до крові.