— Бо скажуть, що це слід було зробити раніше!
— А може, ти просто потай радієш тому, що тут хтось ходить із ліхтариком вночі?
— Чому б це?
— Ти міг відмовитися і не йти зі мною до кімнати…
— Ні, не міг, — не можна відмовлятися, коли запрошують…
— Я думаю, що ти маєш сумніви щодо церкви.
Вілл примружив очі. Випустивши свій пеніс з руки, він відступив на кілька кроків.
— Тебе прислав мій батько?
— Чому ти так вирішив?
— Він вже так робив. Підіслав шпигуна.
— Я не шпигунка.
Вілл підхопив труси і штани і почав одягатися. Цілком певна, що він донесе на неї, щойно вийде, Робін, тепер твердо вирішивши вийти за двері й негайно тікати до лісу, спитала:
— А що, коли мене справді прислала твоя сім’я?
Вілл стрибав на місці, натягуючи штани.
— Я просто зараз піду до Тата Джея, — розгнівано пообіцяв він. — І розповім йому…
— Вілле, твоя сім’я тебе любить…
— Ці люди мене ненавидять, — виплюнув Вілл. — І особливо батько.
— Це неправда!
Вілл нахилився по кофту, весь червоний від гніву.
— Мама… тобто Саллі мене любить. Він — ні. Він пише брехливі листи, щоб змусити мене покинути церкву.
— І що він тобі набрехав?
— Збрехав, ніби ма… Саллі хвора. Мені загалом байдуже, — затято додав Вілл, надягаючи кофту. — Вона для мене не важливіша, ніж ти. Я не її жива річ. Все одно вона завжди на боці мого… на боці Коліна. Насправді мама… Саллі не хвора. З нею все гаразд.
— Звідки ти знаєш? — спитала Робін.
— Знаю, і все.
— Вілле, — сказала Робін, — твоя мама померла. Це сталося в січні.
Вілл завмер. Надворі вискнула косарка, яку вимкнув Амандіп. Вочевидь, він рахував їхні двадцять хвилин. Після паузи, яка здавалася дуже довгою, Вілл тихо промовив:
— Ти брешеш.
— Хотіла б я брехати, — пошепки відповіла Робін, — але я…
Дикий кидок, стукіт босих ніг по дерев’яних мостинах: Робін запізно підняла руки, і кулак Вілла ударив її просто у щелепу. Скрикнувши від шоку та болю, Робін упала, вдарившись об стіну, а тоді важко гепнувшись на підлогу.
Крізь туман болю вона почула, як відкрилися сталеві двері й була відсунута занавіска.
— Що сталося? — спитав Амандіп.
Вілл щось відповів, але крізь дзвін у вухах Робін не розчула. Її паніка бліднула поруч із гострим пульсуючим болем у щелепі, таким сильним, що вона подумала, чи не зламана кістка.
Чужі руки грубо посадовили її на ліжко.
— …спіткнулася?
— Так, і врізалася обличчям у стіну. Так? — гаркнув Вілл до Робін.
— Так, — відповіла вона, не розрізняючи гучності власного голосу. Перед очима вигулькували чорні плями.
— Ви скінчили? — спитав Амандіп.
— Та звісно. Он вона вже одягнена.
— Де ви були перед єднанням?
— У пральні, — відповів Вілл.
— Я піду туди, — оголосила Робін.
Вона зіп’ялася на ноги, які тремтіли, ретельно уникаючи погляду Вілла. Щойно вийде — кинеться навтіки: до хвіртки на п’ять ґраток, а тоді через поле до зовнішнього паркану.
— Я вас обох відведу до пральні, — сказав Амандіп.
Від болю та паніки у Робін паморочилося в голові. Вона потерла щелепу й відчула, що та стрімко набрякає.
— Ми й самі дійдемо, — сказала вона.
— Ні, — відповів Амандіп і міцно схопив її зап’ясток. — Було вирішено, що ви потребуєте додаткової духовної підтримки.
77
Сума шість зверху…
Оповитий мотузками і путами,
Замкнений між зубцеверхими стінами темниці…
Неталан.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Після трьох годин у пральні, за які ніхто і словом не обмовився про її опухле обличчя, Робін відвели до храму на сеанс медитації, який проводила Бекка. Глянувши через плече, вона побачила, що Вілл відділився від групи і рішучо простує до садиби, навіть не спинившись біля фонтану Дайю. Охоплена панікою, Робін покірно опустилася навколішки на тверду підлогу в храмі, і поки її губи слухняно повторювали слова мантри, усі думки були лише про втечу. Можливо, думала вона, вдасться сховатися в якомусь темному кутку храму під кінець сеансу, зачаїтися там, а коли всі вийдуть, рвонути до сліпої плями периметру. Вона бігтиме через поля, знайде телефонну будку… що завгодно, тільки не ще одна ніч на Чапмен-Фарм.
Однак наприкінці сеансу співів Бекка, яка керувала медитацією з п’ятикутною сцени над хрещальним басейном, спустилася до Робін, не давши їй ані секунди на втілення ризикованого плану, і звернулася до неї, поки решта групи прямувала з храму до їдальні.