Почулися крики; якась дівчина горлала:
— Ні, ні, ні!
Вода знову почала опадати, тягнучи за собою страшну фігуру, і за кілька секунд зеленкувата поверхня басейну розгладилася, освітлюючи знизу постаті Джонатана та Мадзу, які стояли на краю у своїх довгих білих шатах.
Тепер заговорила Мадзу.
— Я, що народила Утоплену пророчицю, поклала життя на вшанування її жертви. Коли вона покинула цей світ, щоби з’єднатися з Благословенним Божеством, вона лишила свої дари нам, обраним очолювати боротьбу зі злом на землі. Милістю моєї доньки я отримала дар божественного прозріння, і її Маніфестація укріплює мене у виконанні обов’язку. Серед нас є ті, кого Дайю випробує цієї ночі. Їм немає чого боятися, якщо їхні серця чисті, подібно до її серця… Я викликаю до басейну Ровену Елліс.
Серед людей на колінах почулися зойки та перешіптування. Робін наперед знала, що це станеться, та все ж ноги ледь тримали її, коли вона підвелася і пішла вперед.
— Ти вже входила у ці води, Ровено, — промовила Мадзу, дивлячись на неї згори вниз. — Сьогодні у цих святих водах ти зустрінешся з Дайю. Нехай вона благословить тебе.
Робін піднялася сходами на край сяйливого басейну. Опустивши очі, вона побачила тільки темну глибину і більше нічого. Знаючи, що опір чи відмова будуть витлумачені як непомильний знак провини, вона ступила за край і поринула в холодну воду.
Світло у воді притлумилося. Робін очікувала, що торкнеться дна, але ноги не зустріли опору: дно зникло. Вона спробувала виплисти на поверхню, але зненацька навколо її литок обвилася якась гладенька мотузка. Вона запанікувала, почала борсатися, намагаючись скинути петлю, але та тягнула її вниз. У темряві вона розмахувала руками і пручалася, рвалася вгору, але петля була сильнішою, перед очима замайоріли уривки спогадів — батьки, дім, де вона провела дитинство, Страйк у «лендровері» — а холодна вода тим часом стискала її, тиснула просто на мозок, забирала дихання, і вона роззявила рота у німому крику і вдихнула її…
82
Триграми Лі — ясність, і Чень — потрясіння, жах — обумовлюють очищення підсоння завдяки громовиці суду над злочинцем.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Чиїсь руки сильно натиснули їй на грудну клітку. Робін знудило.
Вона лежала на холодній підлозі храму в чорній темряві. Над головою нависнуло кошмарне лице в якійсь ніби лижній масці. Хапаючи ротом повітря, Робін спробувала підвестися, але той, хто тиснув їй на груди, не пустив. З темряві долинали злякані голоси, у зеленкуватому світлі басейну метушилися примарні постаті.
— Тайо, виведи Ровену з храму, — спокійно наказала Мадзу. Робін, яка тремтіла і промокла до кісток, підняли на ноги.
Її знову скрутив спазм, а тоді вона виблювала ще трохи води й упала навколішки. Тайо — тепер вона зрозуміла, що то на ньому окуляри нічного бачення — грубо підняв її і потягнув до виходу з темного храму. Майже на кожному кроці в Робін підкошувалися ноги. Двері автоматично відчинилися, і вона побачила подвір’я під зоряним світлом і відчула крижаний дотик нічного повітря до мокрої шкіри. Тайо грубо затягнув її повз різьблених драконів на дверях садиби до бічного входу, за яким був спуск до підвалу.
Крізь безлюдний підземний лекторій пройшли мовчки. Тайо відімкнув одні з дверей у залі з екраном, за якими Робін ще не бувала. За ними була порожня кімнатка з маленьким столом і двома пластиковими стільцями з металевими ніжками.
— Сядь отуди, — показав Тайо на один зі стільців, — і чекай.
Робін підкорилася. Тайо вийшов, замкнувши по собі двері.
Перелякана Робін намагалася боротися із бажанням заплакати, а тоді здалася. Поклавши руки на стіл, вона сховала у них побите обличчя й розридалася. Чому вона не поїхала з Барклеєм тиждень тому? Нащо лишилася?
Проплакавши невідомо скільки часу, вона зібралася й постаралася дихати повільно та глибоко. Жахіття утоплення мерхнуло в порівнянні зі страхом перед тим, що станеться далі. Вона підвелася, посмикала двері, навіть знаючи, що вони замкнені, а тоді розвернулася й окинула поглядом кімнату: самі лише глухі стіни, — ні вентиляції, ні вікна, ні якогось отвору, тільки крихітна чорна камера в кутку під стелею.
Робін знала, що треба ввімкнути мізки й підготувалася до подальших подій — хоч які вони будуть — але після доби без їжі просто не могла змусити себе думати. Тягнулися хвилини, Робін тремтіла у своїй мокрій рясі й не розуміла, чому так довго. Може, у басейні так само притоплюють інших? Безперечно, на Чапмен-Фарм скоювали переступи й інші віряни, з якими вона навіть ніколи не розмовляла.