Її супутниця стояла під кабінкою, поки Робін милася водявим рідким милом. Її коліна були стерті до крові, так само, як і шматок спини. Загорнувшись у рушник, вона вийшла за Гетті до порожньої спальні, де на ліжку на неї чекали чистий синій одяг і білизна. Коли вона перевдягнулася під наглядом іншої жінки, та сказала:
— Ти сьогодні наглядаєш за Джейкобом.
— Добре, — відповіла Робін.
Страшенно кортіло лягти і заснути, бо від утоми вона майже марила, але Робін покірно вийшла з гуртожитку слідом за Гетті. Нині тільки схвалення від принципалів мало для неї значення. Жахіття ящика навічно залишиться з нею; вона хотіла одного — щоб її не карали. Тепер було лячно навіть, що по неї приїде хтось із агенції, бо в такому разі Робін знову посадять у ящик і покинуть там. Нехай усе лишається як є; було дуже страшно, що агенція поставить її безпеку під загрозу. Може, колись потім, коли вона збереться на силі й за нею перестануть цілодобово стежити, вона спробує втекти, але сьогодні Робін не могла про це думати. Треба коритися. Покора — єдиний спосіб убезпечити себе.
Гетті знову привела Робін до садиби і провела у двері з драконами, а тоді вгору вистеленими шарлатовим килимом сходами. Довгим коридором з лискучими чорними дверима вони пройшли до інших сходів, вузьких і голих, які піднімалися до коридору з похилим дахом. В кінці цього коридору були звичайні дерев’яні двері, які супутниця Робін відчинила.
Коли вона ввійшла до кімнатки на горищі, у ніздрі вдарив неприємний сморід людської сечі та фекалій. Біля дитячого ліжечка сиділа Луїза. На підлозі, застеленій старими газетами, громадилися картонні коробки і стояв майже повний чорний сміттєвий пакет.
— Скажи Ровені, що робити, Луїзо, — наказала жінка, яка привела Робін, — а тоді можеш іти спати.
Вона вийшла.
Робін із жахом уп’ялася поглядом у тіло в ліжечку. Джейкоб був трохи більше метра завдовжки і мав на собі тільки підгузок, але не здавався маленькою дитиною. Його обличчя провалилося, тонка шкіра обтягнула кістки та ребра; руки та ноги були атрофовані, і на дуже білій шкірі Робін побачила синці і, вочевидь, пролежні. Він ніби спав, утробно дихаючи. Робін не знала, що довело Джейкоба до такого жалюгідного стану — хвороба, інвалідність чи давня занедбаність.
— Що з ним? — прошепотіла вона.
На її жах, Луїза відповіла якимсь дивним скавучанням.
— Луїзо? — покликала стривожена цим звуком Робін.
Луїза зігнулася, схопившись за лису голову, а скавучання перетворилося на тваринний крик.
— Луїзо, ні! — гарячково попросила Робін. — Прошу, не треба!
Вона схопила Луїзу за плечі.
— Нас обох знову покарають, — гарячково заговорила Робін, певна, що крик на горищі зацікавить людей внизу, а єдиний шлях до безпеки — мовчання і покора. — Припини! Цить!
Крик припинився. Тепер Луїза просто розгойдувалася на стільці, так само ховаючи обличчя в долонях.
— Вони чекають, що ти підеш. Просто скажи, що мені з ним робити, — попросила Робін, тримаючи старшу жінку за плечі. — Розкажи.
Луїза підняла голову. Її очі були червоні, обличчя — руїна, а на голові виднілися порізи, безсумнівно, через те, що вона голила її покрученими артритом руками, ледь жива від утоми. Якби вона отак зірвалася іншим разом, Робін би скоріше пожаліла її, ніж дратувалася, але в цю мить вона хотіла тільки одного — уникнути зайвої уваги чи покарання, а найменше прагнула знову почути, що вона до чогось підбурює іншого члена церкви.
— Кажи, що робити, — сердито повторила вона.
— Он там підгузки, — прошепотіла Луїза зі сльозами на очах, показуючи на одну з коробок, — а отам серветки. Їжі він не потребуватиме… давай йому воду в непроливній чашці. — Вона показала на підвіконня. — Газети не прибирай… він інколи блює. Ще іноді… в нього бувають судоми. Дивися, щоб не бився об ґратки. Навпроти є туалет, якщо тобі буде треба.
Луїза важко підвелася і на мить затрималася над присмертною дитиною. На подив Робін, вона піднесла пальці до губ, поцілувала їх, а тоді м’яко торкнулася чола Джейкоба. А потім мовчки вийшла.
Робін, не зводячи очей із Джейкоба, підійшла до твердого дерев’яного стільця, з якого встала Луїза, й опустилася на нього.
Хлопчик очевидно помирав. Це було найжахливіше, що Робін бачила на Чапмен-Фарм, і вона не розуміла, чому саме сьогодні їй було доручено піклуватися про нього. Нащо давати таке завдання людині, яка збрехала, порушила церковні правила, зізналася, що сумнівається у своїй відданості церкви?