— Нічого, — пошепки відповіла Емілі, запанікувавши. — Забудь, що я…
— Послухай, — сказала Робін (вона знала, що Страйк поруч, — просто не мала в цьому сумніву), — ти мені завинила.
По кількох секундах мовчання Емілі прошепотіла:
— Дайю часто тікала замість робити уроки, і все.
— Що саме вона робила, коли тікала?
— Ходила в ліс чи до сараїв. Коли я її питала, Дайю казала, що займається там магією разом з іншими чистими духом людьми.
Іноді вона приносила цукерки чи іграшки. Вона не казала, де бере їх, але хвалилася. Вона була не така, як тепер кажуть. Розбещена. Зла. Бекка теж все це бачила. Вона стверджує, що ні…
— Чому ти казала, що Дайю не втопилася?
— Я не…
— Розповідай!
— Ти повинна йти, — злякано прошепотіла Емілі. — Дзян чекає на тебе.
— То кажи швидше, — відповіла Робін. — Чому ти сказала, що Дайю не втонула?
— Бо… просто… Дайю казала мені, що втече зі старшою дівчинкою і буде жити з нею. — Голос Емілі здавався дивно тоскним.
— Ти говориш про Шері Ґіттінз?
— Звідки ти…
— Ти говориш про Шері?
— Так… я так заздрила. Ми всі дуже любили Шері, вона була ніби… ніби справжня… ніби та, кого називають мамою.
— А до чого тут невидимість?
— А це ти звідки…
— Розповідай.
— Це сталося вночі перед прогулянкою на пляж. Шері дала нам особливий напій, але мені не сподобалося, і я вилила склянку в раковину. Коли всі поснули, я побачила, як Шері висаджує Дайю у вікно. Я розуміла, що цього нікому не можна бачити, і тому прикинулася, що сплю, і Шері повернулася до ліжка.
— Тобто вона виштовхнула Дайю з вікна, а сама пішла спати?
— Так, але то вона просто допомагала Дайю зробити те, що Дайю сама хотіла. Якщо хтось не робив те, чого хотіла Дайю, вона могла влаштувати цій людині проблеми з Татом Джеєм і Мадзу.
Знизу почувся крик:
— Ровено!
— Я в туалеті! — гукнула Робін у відповідь. Розвернувшись до Емілі, якої вже не було видно в темряві, вона спитала:
— А тепер швидко — ти колись розповідала Кевіну про те, що бачила? Скажи мені, прошу.
— Так, — відповіла Емілі. — Пізніше. Коли вже багато років минуло. Коли я розповіла Бецці, що бачила, як Шері висадила Дайю у вікно, вона відповіла: «Ти нічого такого бачила, це неможливо. Якщо ти не бачила Дайю в її ліжку, то це тому, що вона стала невидимою». Бекка теж любила Шері. Вона б зробила для неї що завгодно. Коли Шері пішла, я плакала кілька днів. Я ніби втратила рідну… о Боже! — запанікувала Емілі.
З коридору лунали кроки. Двері відчинилися, рука ляснула по вимикачу. У дверях стояв Дзян у синьому однострої. Джейкоб розплющив очі й тихенько заскиглив. Дзян сердито відвів очі від свого сина.
— Вибач, — сказала Дзянові Робін. — Мені треба було в туалет, а потім треба було сказати Емілі, коли я його поїла і міняла йому…
— Мені не треба цих подробиць, — огризнувся Дзян. — Ходімо.
87
Сума дев’ять на четвертому місці означає:
Тоді приходить товариш,
І йому можна довіряти.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Коли вони з Робін спускалися сходами, Дзян сказав:
— Там так смердить.
Його око смикалося сильніше, ніж зазвичай.
Робін промовчала. Можливо, справа була у глибокому виснаженні, але вона ніби перетворилася на жмурок нервів і гіперчутливості: так само чітко, як появу Страйка біля периметру, вона відчувала: що довше вона лишатиметься у садибі — то гірше для неї.
Коли вони сходили останнім прольотом шарлатових сходів до фойє, Робін почула вибух сміху, і з бічної кімнати з’явився Вейс із келихом, в якому, вочевидь, було вино. Вбраний він був у шовкову версію синього однострою, який носили звичайні віряни, а на ногах знову мав ті дорогі шкіряні капці.
— Артемідо! — промовив він, усміхаючись так, наче вчора нічого не сталося, наче не він наказав замкнути її в ящику, наче не почалася її вже тридцять шоста година без сну. — Ми з тобою знову друзі?
— Так, Тату Джею, — відповіла Робін, сподіваючись, що вийшло достатньо смиренно.
— Хороша дівчинка, — сказав Вейс. — Один момент. Почекай тут.
«О Боже, ні».
Робін і Дзян застигли, чекаючи, а Вейс пішов до свого кабінету з синіми стінами. Робін знову почула гучний сміх.
— А ось і ми, — сказав усміхнений Вейс, повертаючись із Тайо. — Перш ніж ти відпочинеш, Артемідо, прекрасним актом каяття й утвердження твоєї відданості церкві буде духовне єднання з людиною, яка має багато чого тебе навчити.