— Я знала, що ти там, — крізь сон промимрила вона. — Точно знала.
Страйк не відповів, а просто тримав її руку, аж поки за п’ять хвилин Робін протяжно зітхнула, відпустила його і відвернулася на інший бік.
ЧАСТИНА СЬОМА
Фу/Повернення (Поворотна мить)
Вихід та входження без помилки.
Друзі приходять без огуди.
Шлях звивається то вперед, то назад.
На сьомий день настає повернення.
Слід мати місце, куди прийти.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
90
Настає час труднощів.
Слід завершити перехід.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
За п’ять днів потому, як Робін покинула Чапмен-Фарм, Страйк опівдні вийшов з офісу та вирушив на зустріч із сером Коліном Еденсором, до якої підготував велике оновлення по справі УГЦ. Попри протести Робін, Страйк, непокоячись про її фізичний та психологічний стан, наполіг, що вона має взяти тижневу відпустку, і з радістю дізнався, що до неї з Йоркширу приїхали батьки.
Сер Колін, який сам щойно побував у тижневій відпустці з сім’єю старшого сина, звісно ж, дуже хотів негайно почути все, що Робін дізналася на фермі. Він мав зустріч із керівниками благодійного фонду в центрі Лондона і запросив Страйка на обід в ресторані «Рулз» в Ковент-Ґардені. Страйк сумнівався, що затишна чарівливість найстарішого ресторану в місті пасуватиме до одкровень, частина яких сильно збентежить колишнього держслужбовця, але був зовсім не проти гарно пообідати, тож запрошення прийняв. Утім, він твердо вирішив відмовитися від десерту, а також пройшовся від офісу до Ковент-Ґардена пішки, тримаючись обраної лінії схуднення.
Він крокував уже хвилин п’ять, насолоджуючись сонечком, коли задзвонив мобільний. Страйк побачив номер Люсі.
— Привіт, — сказав він, прийнявши дзвінок, — як справи?
— Я щойно була у того фахівця з Тедом.
— О Боже, вибач, — відповів Страйк, якому стиснула нутро знайома провина. — Я мав сам подзвонити. Дуже багато справ цього тижня. І що каже?
— Лікар дуже приємний та уважний, — відповіла Люсі, — але категорично не радить, щоб Тед мешкав сам.
— Добре, — відповів Страйк. — Отже, повернення до старого будинку — не варіант. А як Тед це сприйняв? Усвідомив?
— Поки були там, кивав, але буквально щойно заявив мені, що час вертатися додому. За останні кілька днів двічі пробував збирати речі, але якщо відволікти його, то спокійно іде вниз дивитися телевізор чи попоїсти. Не знаю, як бути.
— Ґреґ бухтить, що годі йому жити у вас?
— Він не бухтить, — стала на захист чоловіка Люсі, — але ми обговорили це питання, і справді, важко буде жити з Тедом, коли ми обоє працюємо. Він так само більшу частину дня лишатиметься сам.
— Люсі, я думаю, час пошукати йому дім для літніх людей у Лондоні.
Він чекав, що сестра заплаче, і виявився правий.
— Але Джоан не потерпіла б…
— Джоан не потерпіла б, — твердо відповів Страйк, — щоб Тед зламав шию, спускаючись тими сходами, чи заблукав казна-куди, бо ніхто за ним не дивиться. Якщо продамо будинок у Корнволлі, зможемо влаштувати його в гарний заклад і зможемо до нього навідуватися.
— Але його коріння… він тільки Корнволл і знає…
— Зовсім ні, — заперечив Страйк. — Він сім років був червоним беретом і де тільки не побував. Я хочу бути певним, що він добре їсть і що за його здоров’ям стежать. Якщо Тед переїде сюди, ми зможемо частіше з ним бачитися. Це довбаний кошмар — коли до нього добиратися п’ять із половиною годин. А як щось станеться? А якщо хочеш сказати, що він скучатиме за друзями, то половина з них вже померла, Люсі.
— Я розумію, я просто…
— Це єдине рішення. І ти це знаєш.
Страйк відчував, що за сестриним розпачем ховається полегшення від того, що він бере це на себе, що тепер не тільки вона мусить приймати рішення. Після ще кількох слів підтримки і втішання Люсі попрощалася з ним. Вона хлюпала носом, але здавалася спокійнішою. Після цього Страйк мав кілька хвилин, щоб відсунути власні сімейні негаразди в темний куток розуму і перемкнутися на проблеми Еденсорів.
«Рулз», де Страйк раніше не бував, знаходився на Мейден-Лейн і мав показний старожитній фасад. Він сказав метрдотелеві, до кого прийшов, і крізь інтер’єри з оленячими рогами, вікторіанськими плакатами та антикварними годинниками його провели до оббитої червоним оксамитом кабінки, де сидів сер Колін Еденсор зі звично добродушним виразом на обличчі.