Щойно принесли піцу, як домофон біля дверей знову видав сигнал.
— Робін Еллакотт? — спитав викривлений чоловічий голос, коли вона натиснула кнопку зв’язку.
— Так?
— Це констебль поліції Блер Гардінґ. Можна нам зайти?
— О, так, звісно, — відповіла Робін і натиснула іншу кнопку, впускаючи їх до будинку.
— Що від тебе хоче поліція? — стривожилася Лінда.
— Все гаразд, — заспокоїла її Робін. — Я на це чекала — давала свідчення про одну ситуацію на Чапмен-Фарм.
— Що за ситуація така?
— Мамо, все добре, — запевнила Робін, — йдеться про неотримання належного медичного піклування. Поліціянти казали, що зв’яжуться зі мною.
Щоб не загрузати в поясненнях, Робін вийшла на сходовий майданчик зустрічати поліцію, думаючи, чи дуже дивно буде попросити їх поговорити про Джейкоба внизу в їхній машині.
За пару хвилин двері ліфта розсунулися, і з них вийшли двоє поліціянтів: білий чоловік і значно менша на зріст азіатка, чиє чорне волосся було зібране в гульку на потилиці. Обличчя в обох були серйозні, і Робін стривожилася: а раптом Джейкоб помер?
— Добрий день, — сторожко сказала вона.
— Робін Еллакотт?
— Так… ви щодо Джейкоба?
— Саме так, — кивнула поліціянтка, кинувши погляд на відчинені двері квартири Робін. — Ви там мешкаєте?
— Так, — відповіла Робін, здивована суворістю її тону.
— Ми можемо зайти? — спитала жінка.
— Так, звісно, — відповіла Робін.
Лінда і Майкл, які підвелися, стривожено поглянули на двох поліціянтів, які зайшли до квартири з їхньою донькою.
— Це мої батьки, — сказала Робін.
— Добрий день, — сказав поліціянт. — Я КП Гардінґ, а це КП Хан.
— Добридень, — непевним голосом відповіла Лінда.
— Вам, звісно, відомо, з якого ми приводу, — сказала КП Хан, дивлячись на Робін.
— Так, щодо Джейкоба. Що сталося?
— Ми тут, щоб запросити вас до відділка, міз Еллакотт, — сказав КП Гардінґ.
Робін, у якої невідомо чому щось ніби обірвалося всередині, спитала:
— Ви не можете мені сказати, що сталося, тут?
— Ми запрошуємо вас на закрите інтерв’ю, — відповіла КП Хан.
— Не розумію, — промовила Робін. — Я що, заарештована?
— Ні, — відповів КП Гардінґ. — Йдеться про добровільне інтерв’ю.
— З якого приводу? — втрутилася Лінда, не даючи Робін розтулити рота.
— Ми отримали звинувачення у знущанні над дитиною, — сказав КП Гардінґ.
— Звинувачують… мене? — спитала Робін.
— Так, — відповів КП Гардінґ.
— Що-о?! — вибухнула Лінда.
— Це добровільне інтерв’ю, — повторив КП Гардінґ.
Робін ніби чула, що Лінда говорить щось, але не могла розібрати жодного слова.
— Добре, — спокійно сказала вона. — Дозвольте мені взяти плащ.
Однак щойно опинившись біля столу, Робін взяла ручку і записала номер Страйка, який єдиний — за винятком власного — знала напам’ять.
— Подзвони Страйку, — сказала вона батькові, тицьнувши папірець йому в руки.
— Куди ви її забираєте? — напустилася на поліціянтів Лінда. — Ми теж поїдемо!
КП Хан назвала відділок.
— Ми знайдемо, де це, Ліндо, — запевнив Майкл, бо видно було, що вона збирається або прорватися до поліційної машини, або слідувати за нею бампер до бампера.
— Все буде добре, — запевнила батьків Робін, накидаючи на плечі плащ. — Я розберуся. Подзвони Страйку, — твердо нагадала вона батькові, а тоді взяла ключі й слідом за поліціянтами вийшла з квартири.
93
Непомітним першопочатком руху, першою ознакою доброго талану (чи неталану), що проявляє себе, є насіння. Муж учтивий помічає насінини…
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
У ту саму мить, коли Робін сідала в машину поліції на Блекгорс-Роуд, Страйк сидів у своєму «БМВ» в Бекслігіті й дивився, як брати Франки залазять у свій старий фургон, припаркований неподалік від багатоквартирного будинку, де вони мешкали. Фургон поїхав, Страйк рушив слідом, тоді набрав Мідж.
— Драсті.
— Де Майо?
— Зі мною. Ну тобто не прям аж зі мною — я чекаю, коли вона вийде з тренажерки.
— Сказав же їй, щоб міняла свої довбані звички.
— Це єдиний вечір, коли вона не грає в театрі, плюс тут в цей час менше людей…
— Думаю, все станеться сьогодні. Вони щойно сіли у фургон з балаклавами в руках.