— Ух, срака-мотика, — прокоментувала Мідж.
— Послухай, якщо Майо не проти — якщо вона справді не проти — я вважаю, що треба продовжувати. Нехай це станеться. Я зараз зніму Барклея з Коханчика, щоб нам вистачило людей, і піймаємо цих чортів на гарячому.
— Вони буде дуже за, — помітно зраділа Мідж. — Вона дуже хоче, щоб це скінчилося.
— Добре. Тримай мене в курсі, що там у вас. Я стежу за ними і попереджу, якщо щось зміниться. Все, дзвоню Барклею.
Страйк поклав слухавку, та не встиг набрати Барклея, як побачив, що йому телефонує невідомий номер. Страйк скинув дзвінок і натомість натиснув номер Барклея.
— Ти де?
— Під будинком місіс Грошики. Як вона розійшлася зі своїм Коханчиком по дорозі туди, ти би бачиу!
— Ти мені терміново потрібен у Ноттінґ-Гіллі. Схоже, що Франки наважилися на гранд-фінал. Взяли балаклави, сіли у фургон…
— О, клас, я б комусь у морду дау. Теща приїхала. Ну, до зустрічі.
Щойно Барклей поклав слухавку, телефон задзвонив знову. Не зводячи очей із фургона, який затулив від нього «Пежо 108», Страйк тицьнув кнопку гучного зв’язку на приладовій панелі.
— То хто у нас тепер дістав УГЦ? — спитав веселий голос.
— Хто це?
— Ферґюс Робертсон.
— А, — сказав Страйк, який не чекав дзвінка від журналіста, — ти. Чому питаєш?
— Бо твоя сторінка на вікі щойно стала втричі довшою, — відповів журналіст, який був ніби трохи напідпитку. — Впізнаю знайомий стиль. Ти тепер б’єш своїх подружок, трахаєшся з клієнтками, бухаєш, маєш комплекси щодо батька… що ти таке накопав на них?
— Нічого, про що готовий розповісти тобі просто зараз, — відповів Страйк, — але це не означає, що я не матиму що запропонувати пізніше.
Той із братів Франків, що був за кермом, або зрозумів, що за ним стежать, або не дуже вмів водити: «Пежо» вже кілька разів сигналив йому, вимагаючи пропустити. Новини від Робертсона нітрохи не потішили Страйка, але мусили зачекати.
— Подумав, що треба тебе попередити, — просторікував журналіст. — Ми ж домовлялися, так? Я отримаю матеріал, якщо…
— Так, так, — відповів Страйк. — Мушу йти.
Він відключився.
Франки в’їхали у тунель Блекволл, і Страйк остаточно упевнився, що вони прямують до Ноттінґ-Гілла. Знову подзвонив той самий незнайомий номер. Страйк проігнорував його, бо Франки саме прискорилися, і хоч вони могли просто боятися, що не встигнуть перехопити Ташу на виході з тренажерного залу, Страйк непокоївся, чи не помітили вони свій «хвіст».
Новий дзвінок: цього разу його сестра Прюденс.
— Та бляха-муха, — загарчав до динаміка Страйк, — я зайнятий!
Він не став знімати слухавку, але Прюденс передзвонила. І знову Страйк не відповів, але трохи занепокоївся: Прюденс так ніколи раніше не робила. Коли вона зателефонувала втретє, Страйк взяв трубку.
— Я дуже сильно зайнятий, — сказав він. — Можеш передзвонити пізніше?
— Я швидко, — відповіла Прюденс. На його подив, тон у неї був сердитий.
— Добре. Що сталося?
— Я тебе дуже чітко попросила не лізти до моєї клієнтки з УГЦ!
— Про кого ти? Я до такої людини і близько не підходив.
— Та що ти кажеш, — холодно озвалася Прюденс. — А вона мені щойно розповіла, що хтось до неї причепився в інтернеті, розпитуючи на цю тему. Вона в повному розпачі. Ця людина погрожувала їй іменем жінки, яку вона знала у церкві.
— Я не знаю, хто твоя клієнтка, — заявив Страйк, не зводячи очей із фургона попереду, — і нікому не погрожував в інтернеті.
— А хто б іще міг її вистежити і сказати, що знає про її знайомство з тією жінкою? Га, Корме? — додала вона, не почувши негайної відповіді.
— Якщо, — сказав Страйк, швидко склавши подумки два і два, — вона має сторінку на «Пінтересті»…
— Отже, це таки ти?
— Я не знав, що то твоя клієнтка, — відповів Страйк, якого все це дістало. Ще й незнайомий номер знову намагався пробитися. — Побачив її малюнки, залишив кілька коментарів, і все. Я гадки не мав, чия це стор… так, я мушу йти, — сказав він і обірвав дзвінок, бо Франки рвонули на червоне, а Страйк лишився за «Хюндаєм» із великою вм’ятиною на боці.
— КУРВА! — заревів Страйк, безсило дивлячись, як Франки зникають з очей.
Незнайомий номер знову надзвонював.
— В сраку йди, — сказав Страйк, скидаючи дзвінок, і натомість набрав Мідж, яка відповіла негайно. — Де ви?
— Таша в душі.
— Ясно, добре, не випускай її з тренажерки, поки я не подзвоню. Барклей їде, але ці чорти щойно проїхали на червоне і відірвалися. Можливо, помітили хвіст. Лишайтеся на місці і чекайте на сигнал.