— Їдете на інтерв’ю з Шері Ґіттінз, — перебив Делоней. — Так. Мій тесть мені сказав. Отже, з усього сказаного моєю дружиною в Голлі ви не почули жодного клятого слова.
— Я уважно слухав вашу дружину.
— І все одно намірилися влаштувати шарварок?
— Я маю намір виконати свою роботу.
— Й до дідька наслідки?
— Оскільки наслідків я передбачити не можу…
— Наслідки — і цілком передбачувані — вже можна бачити по всенькому клятому інтернеті! Ви думаєте, я хочу, щоб мої діти бачили, що понаписували про сім’ю їхньої матері, про їхню сім’ю?
— А ваші діти часто гуглять мою агенцію чи УГЦ?
— Ви вже самі визнали, що з вашої і тільки вашої провини преса може влаштувати…
— Є певна вірогідність, але це не певність.
— Що більше цих наклепницьких вигадок, то більший ризик, що їх побачать журналісти!
— Містере Делонею…
— Я лейтенант-полковник Делоней!
— А, даруйте, лейтенанте-полковнику, але ваші тесть і теща…
— Вони, може, і погодилися на це, але ми з Філіппою ні, чорт забирай!
— Дивно, що я мушу казати це людині у вашому званні, але ви, лейтенанте-полковнику, в цьому ланцюжку командування не фігуруєте.
— Фігурую, бо фігурує моя сім’я, і я маю право…
— Я звітую перед моїм клієнтом, а мій клієнт бажає знати правду.
— Правду? Чию, чию правду?
— А правд більше однієї? — спитав Страйк. — Треба обновити секцію філософії у мене в бібліотеці.
— Паскудна нахабна мавпа! — закричав Делоней і кинув слухавку. Страйк широко усміхнувся і сховав телефон у кишеню.
— Чому він назвав тебе мавпою? — зі сміхом спитала Робіи.
— Це армійський сленг, прізвисько військової поліції, — відповів Страйк. — Нічого, флотських ми ще гірше обзивали.
— І як?
— Мудилами.
Він озирнувся на заднє сидіння і побачив пакет.
— Печива нема, — сказала Робін, — ти сам сказав, що ще на дієті.
Страйк зітхнув, перетягнув пакет наперед і дістав з нього термос із кавою.
— Делоней справді так біситься через дітей? — спитала Робін.
— Хтозна. Може, і так. Не розумію, чому вони з дружиною просто не розкажуть їм, що сталося. Брехня завжди повертається і кусає за дупу.
Кілька хвилин вони їхали мовчки, а тоді Робін спитала:
— Ти ще не говорив із Мідж про роботу під прикриттям у клініці доктора Джова?
— Ні, — відповів Страйк, який саме наливав собі кави. — Я хотів це обговорити з тобою в світлі ситуації з «Вікіпедією». Думаю, треба розраховувати, що церква спробує викрити всіх наших людей, а ще ти бачила сайт клініки Джова? Бачила, скільки вони хочуть за три дні стаціонару?
— Так, — відповіла Робін.
— І навіть якщо вони ще не знають, що Мідж — одна з нас, я не певен, що вона там буде доречна. Вона не схожа на жінку, ладну спустити гроші на якісь притрушені псевдометодики.
— Що саме ти називаєш псевдометодиками?
— Рейкі, — відповів Страйк. — Знаєш, що це?
— Так, — відповіла Робін, усміхаючись, бо впізнала притаманну її партнеру відразу до будь-якого містицизму. — Майстер кладе на тебе руки, щоб зцілити енергетично.
— Зцілити енергетично! — пирхнув Страйк.
— Моя колишня однокласниця на таке ходила. Казала, що коли по її тілу водили руками, вона відчувала жар, а потім — справжнє умиротворення.
— Перекажи їй, що за п’ять сотень я їй наллю грілку і склянку джину.
Робін засміялася.
— Ще скажи тепер, що я Дарувальниця-Воїтелька.
— Хто-хто?
— Це Джов мене так назвав, — пояснила Робін. — Потрібно заповнити анкету, і тебе типізують залежно від відповідей. Типи співвідносяться з пророками.
— Ісусе Христе, — буркнув Страйк. — Ні, нам треба туди когось на стилі, щоб дизайнерський одяг і поводилася як багатійка… Прюденс пасувала б ідеально, якщо подумати, але вона на мене серйозно зла…
— Чому вона на тебе зла? — стривожилася Робін.
— А я хіба не… А, чорт, забув тобі написати про Місто Митарств.
— Про місто… чого?
— Місто Митарств. Це анонімна обліковка на «Пінтересті»… була. Я шукав зображення Утопленої пророчиці і знайшов цілу пачку малюнків у стилі горрор, всі на тему УГЦ. В око впало зображення Дайю, бо вона там виглядала як на фото. Я написав комплімент автору, автор мені подякував, тоді я спитав, що, мовляв, не любите УГЦ, і автор замовкнув. Серед інших Місто Митарств намалювало картинку, де жінка лежить у темному басейні, а над нею ширяє Дайю. Жінка була білява, в окулярах і схожа на старе фото Дейрдре Догерті, яке нам дала Ніав. На моє питання про УГЦ не було відповіді багато днів, і я вирішив, що пішло воно все, і спитав у художника, чи він знав Дейрдре Догерті, після чого вся сторінка зникла.