А тоді того самого вечора, коли тебе запросили на допит, мені подзвонила Прюденс і заявила, що я вистежив її клієнтку і погрожую їй.
На подив Страйка, Робін ніяк не прокоментувала почуте. Глянувши на неї, він побачив, що вона навіть блідіша, ніж коли сідала в машину.
— Що з тобою?
— Якої форми був басейн? — спитала Робін.
— Що?
— Басейн на малюнку Міста Митарств.
— Е-е… п’ятикутний.
— Страйку, — сказала Робін, у якої дзвеніло у вухах, — здається, я знаю, що сталося з Дейрдре Догерті.
— Може, зупинимося? — спитав Страйк, бо Робін стала аж біла.
— Ні, я… а знаєш, — відповіла Робін, у якої паморочилося в голові, — так.
Посигналивши, Робін з’їхала на аварійну смуту. Коли машина зупинилася, вона повернула до Страйка обличчя, на якому читався шок, і сказала:
— Дейрдре втопилася у храмі під час Маніфестації Утопленої пророчиці. Басейн у храмі на Чапмен-Фарм п’ятикутний. У Дейрдре було хворе серце. Вони, вочевидь, вирішили покарати Дейрдре за слова про те, що Вейс її зґвалтував, але справа зайшла надто далеко. Вона або втопилася, або померла від серцевого нападу.
Якусь мить Страйк сидів мовчки, обмірковуючи ймовірність цього, але не знайшов у міркуваннях Робін хиби.
— Чорт.
Робін було млосно. Вона точно знала, як почувалася Дейдре Догерті в свої останні миті в цьому світі, бо пережила те саме в тому самому басейну. У Дейрдре теж миготіли перед очима уривки її життя — ДІТИ, чоловік, який її покинув, можливо, якісь фрагменти далекого дитинства — а тоді вода, мабуть, вичавила з її легень повітря, і вона захлинулася і задихнулася у темряві…
— Що? — тупо перепитала вона, бо Страйк щось казав, але не було чути ні слова.
— Кажу: невже ми маємо свідка ненавмисного, а то й навмисного убивства, яке скоїла церква, і ця людина на волі?
— Так, — відповіла Робін, — але хіба ми знаємо, хто це?
— А тут ти помиляєшся. Я точно знаю, хто ця людина… точніше, — виправився Страйк, — готовий поставити на це як мінімум сотку.
— Та звідки ти це дізнався?
— Здогадався. Почнімо з того, що послуги Прюденс недешеві. Вона у своїй царині користується повагою і написала кілька успішних книжок. Ти бачила їхній будинок — вона там приймає пацієнтів у кабінеті перед вітальнею. Вона дуже обережна і не розкидається іменами, але я чудово знаю, що серед її клієнтів зірки першого ешелону, в яких усе погано, і багатії після нервових зривів, тож ким би не було наше Місто Митарств, воно із заможної сім’ї. Також ця людина повинна жити у Лондоні чи під Лондоном. Прюденс обмовилася, що це клієнтка, тобто жінка, і нам відомо, що Місто Митарств перебувало на Чапмен-Фарм водночас із Дейрдре Догерті.
— І виходить…
— Виходить, що це Флора Брюстер, спадкоємиця будівельної імперії. Вона є в переписі населення на Чапмен-Фарм за 2001 рік. Друг Флори Генрі розповів мені, що вона перебувала в церкві п’ять років, а Дейрдре зникла у 2003.
За словами Ферґюса Робертсона, сім’я відправила його джерело до Нової Зеландії після замаху на самогубство, але Генрі Вортінґтон-Філдз каже, що Флора повернулася, хоча її ментальне здоров’я лишає бажати кращого. Він заклинав мене не підходити до неї, але я знаю, де вона живе, я поґуґлив: це у Строберрі-Гіллі, п’ять хвилин пішки до будинку Прюденс і Деклана.
— Ох! — промовила Робін. — Але ж нам і близько не можна підходити до неї, так? Вона у дуже вразливому стані.
Страйк не відповів.
— Страйку, цього не можна робити, — сказала Робін.
— Ти хочеш, щоб винні відповіли за смерть Дейрдре Догерті?
— Так, хочу, але…
— Якщо Брюстер хоче тримати побачене при собі, навіщо вона малює це і викладає в інтернет?
— Не знаю, — сумно відповіла Робін. — Люди по-різному дають раду таким речам. Можливо, для неї це такий спосіб розповісти про пережите.
— Краще б звернулася до довбаної поліції, а не малювала і нила про свої страждання Прюденс.
— Ти неправий, — з жаром заперечила Робін. — Як людина, яка з досвіду знає, що коїться на Чапмен-Фарм…
— Я щось не бачу, щоб ти сиділа на дупі і жаліла себе чи вирішила помалювати картиночки на тему побаченого…
— Я там була всього чотири місяці, а Флора — цілих п’ять років! Ти сам мені казав, що вона лесбійка і що її змушували спати з чоловіками — тобто вона пережила п’ять років корекційних зґвалтувань. Ти розумієш, що Флора запросто могла народити там дітей, яких мусила покинути, коли її прогнали?