— То чому вона по них не повернулася?
— Якщо вона була в такому психічному стані, як описав тобі Генрі, вона могла щиро вірити, що вони там у безпеці — адже це місце, де вони ростимуть із повним схваленням Утопленої пророчиці! Звідти неможливо вийти незміненим, навіть якщо здається, що з тобою все гаразд. Чи ти думаєш, що Ніав вийшла б за чоловіка, який за віком міг би бути її батьком, якби церква не розчавила її сім’ю? Вона шукала безпеки і батьківської постаті!
— А тобі нормально, що Ніав ніколи не дізнається, що сталося з її мамою?
— Ніхріна мені це не нормально, — сердито відказала Робін, — але я не хочу мати на своїй совісті самогубство людини, якщо ми доведемо Флору Брюстер до другої спроби!
Тепер пошкодувавши про свій тон, Страйк почав:
— Послухай, я не хотів…
— Тільки не кажи, що не хотів засмутити мене! — крізь зціплені зуби відповіла Робін. — Чоловіки так завжди кажуть, коли… Я не засмучена, я зла! Ти не розумієш. Ти не уявляєш, що це місце робить з людьми. А я знаю, і я…
У Страйка знову задзвонив мобільний.
— Чорт, — сказав він. — Абіґейл Ґловер. Краще відповісти.
Робін відвернулася і, склавши руки на грудях, дивилася на машини, які їхали повз. Страйк прийняв дзвінок і перемкнув на гучний зв’язок, щоб Робін теж могла чути розмову.
— Привіт.
— Здоровки, — сказала Абіґейл. — Отримала твоє повідомлення про пресу.
— Добре, — відповів Страйк. — Неприємно приносити погані новини, але як я і сказав, навряд чи просто зараз є ризик…
— Хочу одну річ спитати, — сказала Абіґейл, перебиваючи його.
— Питай.
— До тебе приходив Баз Саксон?
— Е-е… так, — відповів Страйк, вирішивши, що чесність — найкраща політика.
— От гівноїд!
— Він тобі сам сказав чи…
— Та Патрік, скотина, мені сказав! Квартирант мій. Мені терпець урвався. Сказала Патріку, шоб духу його у мене в хаті не було. Їм, скотинякам, це ніби гра якась, — додала вона, і тепер Страйк почув на додачу до гніву ще й розпач. — Мене от по сюди забембало бути для них замість сраного реаліті-шоу!
— Гадаю, змінити квартиранта — розумний хід.
— Шо саме тобі сказав Баз? Крім того, шо я трахаюся з усім, шо рухається, але не з ним?
— Він мені здався дуже ображеним чоловіком, — погодився Страйк. — Але оскільки ми вже спілкуємося, я можу поставити тобі ще пару питань?
— Ти не…
На мить її голос потонув у гуркоті двох фур, які проминули припаркований «лендровер».
— Даруй, — сказав Страйк, підвищивши голос. — Я на А40, не чую, що ти кажеш.
— Кажу, — криком відповіла вона, — шоб ти не вірив нічому, шо про мене може казати той покидьок., крім того, шо я йому погрожувала. Я гарно перепила, а він причепився до мене і Деррила з тренажерки, то я збісилася.
— Розумію, — відповів Страйк, — але коли ти сказала Саксону, що в церкві є зброя, ти його лякала чи це правда?
— Та лякала, — відповіла Абіґейл. По короткому ваганню вона додала: — Але може… але вони, мабуть, були несправжні. Я в суді не присягнуся, шо справді їх бачила.
— Тобто ти бачила пістолет чи кілька?
— Бачила. Чи… шось дуже схоже.
Робін повернула голову до телефона у Страйка в руці.
— А де були ці пістолети? — спитав Страйк.
— У Мадзу. Я пішла до її кабінету, шось їй сказала і побачила відчинений сейф, але вона одразу зачинила. Там було ніби двоє пістолетів. Я казала, вона поведена на Чапмен-Фарм. Це ніби її приватне королівство. Вона розповідала про те, як там було, коли приїхала поліція, ше за Кровтерів. Коли я побачила ті пістолети, то подумала, шо тепер вона не дозволить себе заскочити — хоча не знаю, може, то іграшки, я їх бачила ну, може, одну секунду.
Так, я розумію, — відповів Страйк. — Оскільки все одно говоримо, я ще хотів спитати…
— Баз розповідав про мій кошмар? — мертвотним голосом спитала Абіґейл.
Страйк завагався.
— Так, але я хотів спитати не про це, і хочу підкреслити, значно більше для мене говорить той факт, що ви з подругою хотіли врятувати його від покарання…
— Не смій, — сказала Абіґейл. — Не смій мені тут… а шоб тебе… покидьки! Я навіть права на приватні кошмари не маю.
— Я розумію…
— В сраку, — сказала Абіґейл. — В сраку запхай своє «розуміння». Ніхріна ти не знаєш.
Страйк чув, що тепер вона плаче. Від схлипувань у динаміку і кам’яного погляду партнерки поруч він почувався вже зовсім кепсько.
— Вибач, — сказав він, не дуже розуміючи, за що, — хіба за те, що впустив до свого офісу Баррі Саксона. — Я взагалі не хотів піднімати ці теми. Хотів тільки спитати в тебе про сестру Ґрейвза, Філіппу.