— Та ні, носили… але вона захотіла бути в сукні.
— А іншим дітям можна було носити нормальний одяг? — спитав Страйк.
— Ні.
— До Дайю було особливе ставлення, бо вона була донькою Вейсів?
— Мабуть… трохи, — відповіла Керрі.
— Отже, ви виїхали з ферми. Ви когось зустріли при цьому?
— Так, — відповіла Керрі. — Тих, хто мав ранню роботу.
— Ви пам’ятаєте, хто це був?
— Так… отой Кеннетт. Хлоп на ім’я Пол і дівчина, Абіґейл.
— Куди ви поїхали, коли покинули ферму?
— До двох овочевих крамниць.
— Яких саме?
— Одна була в Ейлмертоні, а друга в Кромері, — ми їм завозили овочі.
— Дайю виходила з фургона біля котроїсь із крамниць?
— Ні.
— Чому?
— Так… а нащо їй? — відповіла Керрі, і вперше Страйк відзначив тінь зухвальства. — В крамницях були люди, які розвантажували фургон. Я тільки дивиласі, щоб вони не взяли зайвого. А вона сиділа у фургоні.
— Що сталося потім?
— Пішли на пляж, — відповіла Керрі вже помітно дужчим голосом.
— Як саме ви дісталися пляжу?
— Тобто?
— Ви йшли повільно, бігли?
— Йшли повільно. Я несла Дайю.
— Чому?
— Вона попросила.
— Це хтось бачив?
— Так… стара пані з кафе.
— Ви тоді бачили, що вона вас бачить?
— Так.
— Ви залишили фургон біля її кафе?
— Ні. Трохи далі.
Страйку здалося дивним, що вона говорить про ці події — які мали б бути чи не найбільш травматичним досвідом у її житті — значно впевненіше, ніж відповідала на розпитування про Чапмен-Фарм.
— Що сталося, коли ви опинилися на пляжі?
— Ми роздягнулися.
— Тобто ви планували купатися, а не просто походити у прибої?
— Ні, тільки походити в прибої.
— Тоді навіщо роздягатися?
— Я не хотіла, щоб Дайю намочила сукню. Сказала, що їм буде неприємно потім їхати в мокрому. То вона сказала, що зніме сукню, якщо я теж зніму однострій. То я зняла.
— Що сталося далі?
— Ми зайшли у воду, — відповіла Керрі. — Трохи походили в прибої, а потім вона попросила на глибину. Я знала, що вона попроситьсі. Вона була така.
— Яка саме?
— Смілива, — відповіла Керрі. — Пригоди любила.
Страйк згадав, що саме такими словами вона описала Дайю на дізнанні.
— Отже, вона пішла на глибину?
— Так. А я слідом. А тоді вона так… кинуласі вперед, ніби хотіла пливти, але я знала, що вона не вміє. Я кричала, щоб вона верталась А вона тільки сміяласі. Вона ногами діставала до дна. І ніби тікала, щоб я її ловила. А тоді… тоді зникла. Зникла під водою.
— А ви що зробили?
— Попливла, щоб її витягнути, що ж іще, — відповіла Керрі.
— Ви добре плаваєте, так? — спитав Страйк. — Навіть уроки даєте?
— Так, — відповіла Керрі.
— І ви теж зустрілися з розривною течією?
— Так, — відповіла вона. — Мене затягнуло, але я знала, що робити. Я випливла, але не дісталасі до Дайю і більше її не бачила, то побігла на пляж шукати берегову охорону.
— І зустріли Гітонів, які гуляли з собакою?
— Так, точно, — відповіла Керрі.
— І берегова охорона подалася її шукати, і приїхала поліція?
— Так, — кивнула Керрі. Робін здалося, що тепер вона розслабилася, ніби це був кінець випробування. Страйк перегорнув сторінку записника, в який занотовував почуте.
— Місіс Гітон згадувала, що коли приїхала поліція, ви бігали пляжем і розгрібали морську траву.
— Я такого не робила, — швидко заперечила Керрі.
— Але вона дуже чітко це пам’ятає.
— Не було такого, — тепер уже зовсім із викликом відповіла Керрі.
— Отже, приїхала поліція, — провадив Страйк, — і відвела вас до фургона, так?
— Так, — відповіла Керрі.
— Що сталося далі?
— Точно не пам’ятаю, — відповіла Керрі й додала, суперечачи власним словам: — Мене забрали до відділка, я розповіла, що сталося, мене відвезли на ферму.
— І розповіли про те, що сталося, батькам Дайю?
— Тільки Мадзу, бо Тата Джея не… тобто ні, він там був, — виправилася вона, — його не мало бути, але він був. Я спершу побачила Мадзу, але трохи згодом мене покликав Тато Джей. Він хотів зі мною поговорити.
— Джонатан Вейс того ранку не мав бути на фермі? — уточнив Страйк.
— Так. Ну тобто так, був. Не пам’ятаю. Я думала, що він вранці кудись поїде, а він лишивсі. І я коли повернуласі, то його не бачила, то думала, що він поїхав, але він був на фермі. Це давно було, — додала вона. — Тепер все переплуталосі.
— А де того ранку мав бути Вейс?
— Не знаю, не пам’ятаю, — не без відчаю відповіла Керрі. — Я помилилася. Коли я повернуласі, він там був, просто я його не бачила. Він там був, — повторила вона.