— Вас покарали за те, що ви без дозволу повели Дайю на пляж? — спитала Робін.
— Так, — відповіла Керрі.
— Як саме вас було покарано?
— Я не хочу про це говорити, — відповіла Керрі напруженим голосом. — Вони сильно розлютилисі. Вони мали на це повне право. Якби хтось отак забрав мою донечку…
Керрі чи то зойкнула, чи то закашлялася і знову почала плакати. Кілька хвилин вона хиталася туди-сюди, ридаючи в долоні. Коли Робін знаками запропонувала Страйку втішити Керрі, той похитав головою. Звісно, тепер дорогою назад він знову почує обвинувачення в безсердечності, але він хотів почути власні слова Керрі, а не її реакцію на чуже співчуття чи гнів.
— Я про це жалкую все життя, всеньке життя! — схлипнула Керрі, піднімаючи запухлі очі, а по її щокам струменілий сльози. — Коли народилися Поппі і Дейзі, я думала, що не заслуговую на них! Нащо я погодиласі на це… нащо це зробила? Нащо? Я весь час думаю про це, але клянусі, я не хотіла… я була сама ще мала, знала, що неправильно вчиняю, не хотіла, щоб так вийшло, Боже-Боже, а тоді вона померла, і це сталосі насправді, насправді!..
— Що ви маєте на увазі? — спитав Страйк. — Коли кажете, що це «сталося насправді»?
— Це був не жарт, не гра… коли молодий, навіть не уявляєш, що таке справді може статисі… а воно сталосі, її не стало…
— Мабуть, вам було дуже важко на дізнанні, — сказав Страйк.
— Та вже було, — відповіла Керрі з мокрими щоками, тяжко дихаючи, але тепер ніби з тінню гніву.
— Містер Гітон каже, що після дізнання говорив із вами під будівлею суду.
— Я цього не пам’ятаю.
— Він пам’ятає. І особливо добре запам’ятав, що ви йому сказали: «Я могла це зупинити».
— Ніколи такого не казала.
— Тобто ви не визнаєте, що казали містерові Гітону: «Я могла це зупинити»?
— Відкидаю. Чи ні. Не зна… ну, може, я щось таке і сказала, що могла не пустити її на глибину, зупинити її. Я це мала на увазі.
— Тобто тепер ви згадали, що казали таке?
— Ні, але якби казала… то мала б на увазі щось таке.
— Це просто дуже дивна фраза, — сказав Страйк. — «Я могла це зупинити» замість, скажімо, «я могла її зупинити». Ви знали, що десь у той час, коли ви відвели Дайю на пляж, точилася боротьба за опіку над нею?
— Ні.
— Ви нічого не чули про те, що сім’я Ґрейвзів хотіла забрати Дайю до себе?
— Я чула… чула, що якісь люди хотіли забрати Дайю в мами.
— Це були Ґрейвзи, — відповів Страйк.
— А. Я думала, то соціальна служба, — відповіла Керрі й додала якось ошаліло: — Вони забагато влади мають.
— Чому ви так кажете?
— У мене подруга виховує приймаків. Із неї соціальні працівники всеньку душу виймають. Є такі, що їм би тільки владу показати.
— Ми можемо повернутися до ночі напередодні того, як ви з Дайю пішли купатися? — спитав Страйк.
— Я вам уже все сказала. Все сказала.
— Я чув, що ввечері ви дали дітям якісь особливі напої.
— Нічого я не давала! — аж почервоніла Керрі.
— Дівчата Пірбрайти кажуть інше.
— Вони помиляютьсі! Може, їм хтось інший щось давав, а вони наплутали. Я їм нічого такого не давала!
— Тобто ви не давали меншим дітям нічого, що допомогло б їм швидше заснути?
— Та ви що!
— Чи були у той час на фермі подібні препарати? Пігулки чи рідина?
— Ні, ніколи. Такі штуки були заборонені.
— Емілі казала, що їй той напій не сподобався, і вона його вилила, — сказала Робін. — І також казала, що коли всі поснули, вона бачила, як ви висадили Дайю з вікна гуртожитку.
— Не було такого. Не було ніколи. То брехня, — відповіла Керрі. — Я ніколи, ніколи не висаджувала її з вікна.
Здавалося, що це питання схвилювало її сильніше, ніж розмова про утоплення.
— Тобто Емілі це вигадала?
— Або їй наснилося. Їй же могло таке наснитися.
— Емілі також казала, що Дайю часто тікала і гуляла по фермі, — провадила Робін. — І розповідала, що займається магією зі старшими дітьми в лісі та в сараях.
— Я особисто не бачила, щоб вона тікала і гуляла.
— Також Емілі казала, що бачила у Дайю заборонену їжу та іграшки, яких не можна було мати іншим дітям. Це ви їх купували для неї?
— Та ні, ви що! Я не могла, навіть коли схотіла б. Нам не можна було мати гроші. Я не ходила по крамницях. І ніхто не ходив. Нам цього не можна було.
Після цих слів запала коротка мовчанка. Керрі дивилася, як Страйк дістає з кишені телефон. Вона то червоніла, то бліднула, а рука з малюнками хною гарячково смикала заручну каблучку та обручку на іншій руці.