Страйк із задоволенням відкусив кілька шматків свого пирога, а тоді почав:
— Отже: Керрі.
— Так, — озвалася Робін, яка їла сендвіч із сиром, — щось не так, правда? Щось дуже, дуже не так.
— З чого бажаєш почати?
— З гуртожитку, — відповіла Робін. — Вона дуже схвилювалася, коли про нього зайшла мова: що Дайю висадили у вікно, що в кімнаті мало бути двоє дорослих, ще ті особливі напої. А от коли дійшла до власне утоплення…
— Так, почала говорити дуже гладенько. Звісно, вона ту історію розповідала багато разів, має велику практику…
Мить чи дві вони сиділи мовчки, а тоді Страйк сказав:
— «Ніч перед».
— Що?
— Кевін Пірбрайт написав цю фразу на стіні своєї кімнати: «ніч перед».
— О… так, справді. Чому в ніч перед утопленням сталося стільки всього?
— А знаєш, що ще вимагає пояснення? Те, що Рейні проспав. Це взагалі дуже сумнівний момент. Звідки Керрі знала, що він не прийде?
— Може, вона і йому дала особливий напій? Чи особливу страву?
— Дуже слушне зауваження, — погодився Страйк, тягнучись по записник.
— Але де вона взяла стільки ліків чи наркотиків, щоб приспати всіх цих людей, якщо ніколи не ходила на закупи і не мала доступу до грошей?
— Але хтось там мусив ходити на закупи, бо церква десь брала туалетний папір і пральний порошок, — нагадав Страйк. — У дев’яносто п’ятому ще не було таких служб доставки, як тепер.
— Твоя правда, але… чекай, — сказала Робін, якій зненацька дещо спало на думку. — Їй, може, і не треба було нічого купувати. Може, там росте якесь снодійне?
— Тобто якась трава?
— Валеріана допомагає заснути, так?
— Щоб мати справу з травами, на них потрібно знатися.
— Твоя правда, — погодилася Робін, згадавши кров на підлозі вбиральні та висипку на шкірі Лін.
Знову запала коротка пауза. Обоє думали.
— Керрі також занервувала, коли я питав про ті дві крамниці і чому Дайю там не виходила з фургона, — сказав Страйк.
— Можливо, Дайю справді не хотіла виходити. Причин це робити вона не мала.
— А що, коли Керрі дала Дайю «особливий напій» по дорозі до моря, коли та попрощалася з людьми на фермі? Можливо, Дайю була надто сонна і не могла б вийти з фургона, навіть якби хотіла.
— Тобто ти вважаєш, що Керрі її вбила?
— А ти ні?
Робін відкусила шматок сендвіча і тільки тоді відповіла.
— Не бачу цього, — сказала вона нарешті. — Не уявляю, щоб вона таке зробила.
Вона чекала заперечень від Страйка, але той не заперечував.
— От чесно, ти віриш, що та жінка здатна взяти дитину і тримати під водою, поки не захлинеться? — спитала в нього Робін. — Чи затягнути її на глибину, знаючи, що дитина не вміє плавати?
— Я думаю, — відповів Страйк, — що кількість людей, яких можна умовити на жахливі вчинки за сприятливих обставин, значно більша, ніж ми можемо собі уявити. Ти ж чула про експеримент Мілґрема?
— Так, — відповіла Робін. — Учасникам наказали бити іншу людину струмом, якщо вона неправильно відповідала на питання. І шістдесят п’ять відсотків крутили тумблер усе далі, аж поки напруга не стала вже небезпечною… як вони вважали.
— Отож, — сказав на це Страйк. — Шістдесят п’ять відсотків.
— Всі учасники експерименту були чоловіками.
— Ти не вважаєш, що жінки так само погодилися б?
— Просто нагадую, — відповіла Робін.
— Бо якщо ти вважаєш, що жінки не здатні на жорстокість, я тобі можу нагадати про Патрисію Кренвінкел, Сюзан Аткінс і… всіх інших, забув, як звали.
— Про кого ти? — не зрозуміла Робін.
— Про «сім’ю» Менсона, яка відрізнялася від УГЦ тільки тим, що трохи більше цікавилася убивствами і значно менше прибутками, хоча всі кажуть, що від грошей Чарльз Менсон теж ие відмовився б. Вони скоїли загалом дев’ять убивств, серед жертв була вагітна акторка, і ті молоді жінки брали в усьому активну участь, не слухали, коли їх благали про милосердя, занурювали пальці в кров убитих і писали… Господи, — здивовано засміявся Страйк, — вони теж писали на стінах слово «свині». Кров’ю!
— Серйозно?
— Так. «Смерть свиням».
Доївши два пироги з м’ясом, Страйк видобув із пакета батончик «Yorkie» і яблуко, яке вирішив купити в останній момент.
— Які думки щодо цих «Джо» та «Рози»? — спитав він, розгортаючи шоколадку.
— У тебе скептичний тон.
— Мимоволі здається, що «Розу» вона вигадала просто на місці, зважаючи на те, що її доньок звати Поппі та Дейзі — «Маківка» і «Стокротка».
— Якщо вона брехала, то чому не відкинула власну участь?
— Бо було вже пізно. Реакція на фотографії її вже виказала.